Все життя зневажала батька за його зра ди, а з віком стала на нього схожа.

Багато помилок у цьому житті зробила я. Починаючи з дитинства. Я росла в сім’ї, де зра да була звичайною справою. Тато, без особливого сумління, зра джував мамі, а мама поводилася як остання істе ричка. Вони часто розхо дилися, сва рилися, але потім заради мене знову сходилися. Я не розуміла, навіщо їм жити разом, якщо кожен день, точніше, кожні 30 хвилин вони сва ряться. За таких умов пройшло все моє дитинство. І як ви вже могли здогадатися, у батьків часу на мене не було: вони були зайняті своїми стосунками. Вони ніби забували про моє існування, і не звертали уваги на те, я вдома чи ні, скільки приходжу, з ким гуляю і чим взагалі займаюся.

Я вела нескромний спосіб життя, тому що не було батька, який заступився б за мене, і мами, яка б навчала мене правильно поводитися. Коли мені було 15 років, мої батьки вирішили наро дити ще одну дитину, щоб якось налагодити стосунки; думали, що дитина допоможе цьому. Які, однак, ду рні. Ні, дитина не допомогла, і коли братові виповнилося 3 роки, то тато поkинув нас. Я знала, що колись це станеться. Мама і без цього не звертала на нас уваги, але після того, як батько пішов, кінець махнула на нас рукою. Я тоді вже й додому могла не поверталася, бо знала, що мамі байдуже, де я. Якось вона не витримала і просто виrнала мене з дому. Вона вважала мене нахабною, а я всього-то говорила їй правду в обличчя. Я поїхала жити до бабусі на дачу.

Так, я визнаю, що веду розгульний спосіб життя, але попри це бабуся мене любила. У селищі я зустріла хлопця, який був старший за мене на 6 років, але нам це не завадило, і ми одружилися. Наро дила йому близнюків та щасливо жили. Поки що не повторила помилок батька. Якось на роботі, в магазині іграшок, я зустріла хлопця, якому сподобалася, почуття були взаємними. Ми почали спілкуватися – і незабаром я покинула свою сім’ю: збігла з ним. На той момент я не шкодувала про зроблене, бо була щаслива. Через рік Альоша мене покинув, і я залишилася ні з чим. Колишній чоловік заборонив з дітьми бачитись, навіть дзвонити їм не могла. А мама сказала, що вона давно не має доньки. Я зробила велику помилку. Якби я трохи подумала перед тим, як тікати з Альошею, то не кинула б сім’ю. Зараз вже пізно – і нічого змінити я не можу.

Leave a Comment