Одружився я виключно з любові. Ще в день знайомства з майбутньою тещею вона заявила, що я їй не подобаюсь, і вона не збирається подружитися зі мною навіть заради своєї доньки. Ну, що я міг робити, якщо її дочку не просто люблю, а обожнюю. Люблю просто всім серцем. Ось саме тому я і подумав, що терпіти тещу, яка до того ж жила не з нами, звичайно, не складе мені труднощів. Ох, як я тоді поми лявся. Сварок на побутовій основі з тещею не порахувати, вона прискіпувалась абсолютно до всього, все їй не подобалося, все було не так у мені: то я не мужик, тому що картину криво повісив, то кран не можу полагодити, то ще щось… Я все терпів заради дружини, адже я свого життя без неї не уявляв. Так і минав час.
Я все терпів і терпів заради дружини, але й розумів, що колись моє терпіння лусне і це поrано позначиться на нашій родині. Колись настало дуже рано. Я запропонував дружині продати наш будинок та переїхати на південь. Там я жив кілька років у молодості, тому nроблем виникнути не повинно було. Будинок ми, до речі, звели за наш рахунок. Тобто ми разом вибрали ділянку, вигадали дизайн майбутнього будинку з нуля, все робили разом. Мені морально було складно дійти цієї думки, але я розумів, що по-іншому ніяк. Теща поволі з’їдала нашу сім’ю зсередини. Дружина погодилася. Вона бачила, як нами маніпулює її мати, точніше намагається маніпулювати.
Ми обидва розуміли, від чого намагаємося втекти. Коли теща дізналася про наш план, а його довго таємно тримати було неможливо, то заявилася до нас із черговою порцією претензій до мене. – Ти навіть тут сім’ю утримувати не можеш, а переїхати збираєшся. Про будинок я взагалі мовчу. Ти живеш у ньому на пташиних правах, яке продати? Це був кінець. Я накричав на тещу, а щоб не наговорити зайвого дружині, пішов із дому. Дорогою я подзвонив другу. Він наш друг сім’ї, так що знає нас найкраще. Він також знає про мої nроблеми з тещею. – Слухай, ти ж знаєш, як я її люблю, – говорив я, дивлячись на вечірню дорогу, – але її мати нестерnна.
Я вже не знаю, що мені робити з нею. – Ти думаєш про розлу чення? – спитав мені друг, – якщо так, я зараз знайду тебе, приїду і виб’ю ці думки з голови. Ви чудова пара, дружина в тебе розумниця та красуня. Кинеш її, і це стане найжахливішою помилkою у твоєму житті. Я з ним був згоден, тому одразу розвернувся і поїхав додому. Дорогою я заїхав у квітковий магазин і купив величезний букет улюблених квітів дружини. Вона відчинила двері і кинулася в мої обійми. За два місяці ми переїхали. Все у нас сталося дуже швидко, але зараз, через 3 роки, я дивлюсь назад і розумію, що саме цей спонтанний переїзд урятував нашу родину.