Я був на роботі, коли мені зателефонували з незнайомого номера. Я взагалі волію не відповідати на такі дзвінки. Але хтось наполегливо хотів зв’язуватися зі мною, телефон продовжував дзвонити. Я взяв слухавку. Спочатку я не впізнав голос і спитав, з ким я говорю. Мені дзвонив мій однокласник. Він повідомив, що всі вирішили зібратися – і мене теж запрошують. Я сказав, що при можливості спробую бути присутнім на цій вечірці. Він назвав дату і місце, де мала відбутися зустріч і додав, що мене з нетерпінням чекатимуть. У мене не було жодного бажання бути присутнім на цій вечірці. 30 років тому ми вже мали таку зустріч.
Після школи я переїхав до столиці вступати до університету. З соціальних мереж я дізнавався, як справи у моїх однокласників. Вони часто збиралися та публікували фотки. Їхнє життя мене не цікавило. У шкільні роки я був закоханий по вуха. Любив свою однокласницю. Тепер переді мною стояла сива жінка без зубів. За всі ці роки вона набрала ваги, від тієї гарної стрункої дівчинки не залишилося ні сліду. Вона намагалася зі мною загравати. Розповіла, що всі ці роки так і не вийшла заміж. Зізналася мені в коханні. Це одразу викликало в мене оrиду.
Мій однокласник, який мав у школі чудову репутацію, і якого всі боя лися, тепер став підkаблучником. Коли я побачив його дружину, у мене склалося враження, що переді мною стоїть живий танк, готовий вистрілити будь-якої миті. Мій друг навіть у туа лет ходив за дозволом дружини. П’ятьох наших однокласників уже не було жи вими. У моїй пам’яті ця зустріч залишилася як збіговисько n’яниць, як поганий сон. Мені було ніяково в цій компанії. Тепер у мене немає бажання спілкуватися з ними – і я точно не піду на цю вечірку. Краще більше не бачитимуся з ними, щоб зберегти в пам’яті хоч щось хороше.