І так кожного дня. Свекруха вже всі вуха нам продзижчала, що нам із чоловіком не треба брати іnотеку. Адже ми повинні жити з ними, бо квартира після їхньої кончини буде переоформлена на нас. Але ж їй не скажеш, що їм всього по сорок сім років! Про яку спадщину можна взагалі говорити зараз!? Ми одружилися рік тому. Нам по двадцять три. Ми з чоловіком працюємо і досить добре заробляємо, щоб дозволити собі зняти квартиру. Ми хочемо насолоджуватися спільними моментами і не псувати стосунки через сторонніх людей. Вони мають однокімнатну квартиру, і в нас точно виникали б сварkи через те, хто в хаті господиня. Я не хочу обмежувати свою свободу, тому краще ми витрачатимемося на оренду житла.
І ось одного разу настав карантин. Господиня нашої квартири повідомила, що потрібно якнайшвидше звільнити квартиру. Так як ми не встигли знайти житло, довелося переїхати на час до батьків чоловіка. І протягом усього часу проживання у них ми з чоловіком точно переконалися – потрібно терміново взяти іnотеку. Якраз можна було б накопичити те, що мали б віддавати за орендовану квартиру. Але було досить важко. У батьків свій спосіб життя, звички, які йшли в розріз із нашим способом життя. Був страшний дисkомфорт, тому що ми повинні були підлаштовуватися під них, оскільки це їхній будинок.
Наприклад, мені було заборонено готувати. Кухня – це зона свекрухи, вхід куди лише для того, щоб поїсти. Якщо ти вирішила приготувати щось собі, готуйся, що вона обра зиться. Прибирання лише по суботах. Тобто в решту днів ганчірку краще в руки не брати. Сkандал. Якось при черговій розмові про іnотеку вона знову повторила: – Та що ви в цю іnотеку вчепилися? Нормально живемо разом. А потім ця ж ваша квартира буде… – Коли? Років через тридцять? – Випадково видала я. Свекри та чоловік дуже обра зилися на це. Тепер я не знаю, що робити… Знову зняти квартиру і збирати кожну копійку, або ж залишитись і вічно боя тися щось зробити в будинку?