Я полюбив свою дружину з першої зустрічі. Боровся за неї теж довгий час. Зрештою, вона серед багатьох хлопців обрала мене. Настя завжди мала бажання вдосконалюватися, бути кращою у своїй справі. Вона постійно брала участь у конференціях та семінарах, постійно працювала над собою. Я ніколи не був таким. Але завжди пишався дружиною. Адже вона не лише дуже гарна, а ще й розумна. Коли Настя заваrітніла, я був найщасливішою людиною на світі. Вона подарувала мені мій скарб – Олену – мою доньку. Навіть упродовж ваrітності вона ходила на роботу, примудрилася підвищити свою посаду.
Після того, як дитина вже наро дилася, ми зрозуміли, що моїх грошей на сім’ю не вистачає. Але до того я вважав, що добре заробляю. Тільки після народження доньки я зрозумів, що Настя просто не брала у мене грошей на їжу, на речі тощо. Щомісяця я залишав частину грошей у себе, на свої витрати, а іншу частину віддавав їй. Я навіть не питав, що їй потрібно, на що вона їх витрачає, чи вистачає. Ось і після народження доньки розпочалися ці нескінченні розмови про фінанси. Вона не хотіла купувати іншу суміш для дитини, хотіла найкращу, та й одяг собі купувала такий самий, як тоді. Звичайно, нам не вистачало моїх грошей.
А я не хотів усе це вислуховувати, змінюватися, знайти кращу роботу, мене все влаштовувало. Я знайшов рішення. Щоразу, коли дружина чи теща говорили на тему грошей, я грав у свої ігри. Там я був героєм: усі слухалися мене, робили те, що хотів я. Що частіше вони говорили про це, то більше я грав у ігри. Бувало, що я йшов у ванну, зачиняв двері і годинами грав там. Аби не слухати все це знову і знову. Все це зараз як зале жність. Якщо перестану грати, то точно розлу чуся. Але я дуже люблю дружину і доньку. Але як тільки вони починають говорити про це, мені одразу хочеться сісти перед комп’ютером. Не знаю, як вчинити. Як змінити все це? Дружина чекає від мене дій. Не думаю, що вона терпітиме це. Але й змінюватись я не хочу.