Два роки тому сестра вийшла заміж. Але з чоловіком їй не пощастило – і вона повернулася до батьківського будинку на восьмому місяці ваrітності. Вона чекала на первістка. Моя сестра завжди була спокійною, розважливою, врівноваженою. Такою і залишалася під час ваrітності. Незважаючи на своє становище, вона допомагала по дому, мила посуд, не любила сидіти без діла. Звичайно, вона підлоги не мила, в магазин не ходила. Мама і я дбали про все. Потім у неї почалися пере йми – і її відвезли до полоrового будинку. У день виписки вона сяяла від щастя. Іноді я забувала, що в будинку є малюк і могла голосно говорити телефоном, включати музику.
Спочатку вона виходила з кімнати і просила говорити тихіше, не шуміти. Але потім почала підвищувати голос на мене. Коли я приходила з роботи, одразу мила руки і мала вигладжувати пелюшки. Мене це дра тувало, але я мовчала. Мама весь день була вдома, сестра теж, але саме я мала вигладжувати ці пелюшки. Бувало, що я приходила втомлена, але мама вимагала мене виконати цю роботу. Одного разу я затрималася на роботі, відзначали день народження начальника, мама сто разів зателефонувала мені, я принципово не брала слухавку. Коли повернулася додому, вона накинулася на мене, ніби я покинула малюка та пішла з дому.
Мама казала, що у сестри зараз важкий період, і ми маємо підтримувати її. Моя кімната перетворилася на комору. Тут повно дитячих речей, тут стоїть дитячий візочок, іграшки, упаковки підгузків, коробки. Запитала маму, чому всі ці речі знаходяться у моїй кімнаті; мама сказала, що в кімнаті малюка має бути ідеально чисто та просторо. Я втомилася від цього, від цієї несправедливості. З сестрою наші стосунки погіршувалися. Вона ходила незадоволена. А хто ви нен, що в неї життя не склалося? Я намагаюся рідко бути вдома. Зараз планую зняти квартиру: не збираюся далі переносити наnади матері та несхвальне хмикання батька.