У нас із чоловіком зовсім різні підходи у вихованні дітей. До народження сина чоловік казав, що не буде йому що-небудь забороняти, що дитина повинна рости у коханні та повному розумінні. Я згодна, що увага та любов – це дуже важливо, але «нічого не забороняти» – вже занадто. Чоловік дотримався свого слова – так воно і сталося. Коли я починаю виховувати сина і говорити, що так зробити не можна, відразу з’являється чоловік, який дозволяє йому пакостити і не слухатися мене. -У нього оцінки за минулу контрольну rіршу, ніж були на початку року. Потрібно виправляти і більше уваги на навчання звернути, а не гуляти після уроків.
-Досить nилити дитину. Нехай грає, що знову починаєш. Ось я свого часу після школи весь вечір за підручниками сидів, коли мої однокласники м’яч штовхали. Я хочу, щоб мій син мав нормальне дитинство. -Натомість ти тепер добре заробляєш, а всі твої однокласники, які замість навчання м’яч штовхали, зараз роботу нормально знайти не можуть. -Це зовсім інші речі, навіщо ти це порівнюєш?! Або у побутових питаннях. Я говорю синові, що він повинен виробляти дисципліну. Потрібно прибирати за собою іграшки, складати книжки. Обов’язково заправляти за собою ліжко. Я розумію, що вранці перед школою іноді не буває часу швидко прибрати все в кімнаті, тому я відправляю сина на прибирання після школи.
Що ти знову nристала до дитини з цією чистотою? Ти що з нього приби ральника виховуєш? -Навіщо перебільшувати, я просто хочу, щоб він звик до чистоти. -Та що зміниться, якщо він не забереться сьогодні ввечері, а зробить це завтра? Нехай зараз піде погуляє на вулиці, яка хороша погода. -Ти так його зовсім розба луєш. -На те він і дитина, щоб її любити. -Любити і ба лувати – це різні речі, я хочу, щоб він виріс із гарним вихованням! Тому тепер із усіх питань син звертається до батька, а не до мене. Тому що в нього вже склалася така картинка, що тато його зрозуміє та підтримає у всьому, а мама обов’язково почне сва ритися.