Я у шлюбі вже 6 років, з батьками чоловіка завжди ладнала. Про блем вони нам не створювали, не втручали в наше сімейне життя, вони не мали часу лізти в чужі справи. Вони мають магазин. Донедавна ми зазвичай бачилися тільки у свята. Ми з чоловіком працювали, у нас теж не було багато вільного часу, ми виховували нашу дочку. Все було добре, але під час карантину все змінилося. Ми з чоловіком залишились без роботи. Чоловік став таксувати, а я залишилася вдома, дбала про дитину. Майже рік я сиділа вдома, мала роботу на півставки, але платили мало. Чоловік приносив гроші, але більшість його доходу йшла на виплату kредиту, який ми взяли на ремонт.
Батьки допомагали нам, приносили продукти, ще щось. Близько шести місяців тому продавщиця пішла у деkретну відпустку. Тоді моя свекруха сама почала працювати за прилавком, але їй було важко стояти цілий день через вік і фізичний стан. Так і запропонували мені роботу у магазині. Свекруха сказала, що не зможе nлатити готівкою, замість грошей я можу брати продукти. Раніше я ніколи не працювала продавщицею, і у перший місяць мені було важко. Вони мені все пояснили, всьому навчили та показали. Робота була не дуже сkладна, але вимагала великої уваги. Але поступово мої обов’язки додавалися.
Тепер я була не тільки продавщицею, а й вантажником, прибиральницею і працювала сім днів на тиждень. Свекруха почала дорікати мені за те, що я беру додому занадто багато продуктів, хоча в нас була початкова домовленість. З першого дня мені сказали, кому і скільки маю давати грошей. Я вела рахунки. Але одного разу свекруха стала перевіряти і почала лая ти мене: назвала безвідповідальною та безсо ромною злодійкою. Я все покинула і пішла додому. Увечері розповіла чоловікові; він заспокоїв мене і сказав, що поговорить зі своїми батьками. Потім вони з’ясували, що сталося непорозуміння, і вибачилися переді мною. Я засвоїла правило: ніколи, за жодних обставин, не мати справ із родичами.