Чоловік завжди приводив в приклад свою маму, як ідеал господині і дружини. Вона встигала скрізь: і перше, друге, третє на обід, і контроль виконання сином шкільних домашніх завдань, і все у неї випрасувано. Визнаю, моя свекруха реально була ідеалом жінки в розумінні чоловіків: в будинку чистота і порядок, готувала – язик проковтнеш. А у мене-є чим шлунок набити і гаразд. Чоловік рекомендував: “вчися у мами”, свекруха готова була навчити. Але от невдача, якщо для свекрухи на першому місці були будинок і сім’я, а на роботу вона ходила лише для стажу, то у мене на першому місці були робота і кар’єра.
Тому я орала як тато Карло, а на кулінарні шедеври ні часу, ні сил не залишалося. Але свекруха ніколи не дорікала мені, мовляв, я нікчемна господиня. Тільки іноді помічала, що вона робить інакше. У нас з чоловіком, на ґрунті побутових розбіжностей нерідко траплялися сварkи. Навіть пару раз були близькі до розлу чення. Але обійшлося. Останні роки три стало поменше доkорів, бувало, проскакувало: “мама робила так…”, але набагато рідше. Змирився, напевно. Але рік тому свекрухи не стало. І закиди знову почастішали.
Я рік терпіла всі ці порівняння. Звісно, не на мою користь. Я розуміла, що втрата матері для нього велика біль. Але і моєму терпінню є межа. Я подала на розлу чення. Мій крок засуджують всі. Навіть моя мати: – Ти зраджуєш його, – сказала вона. – У нього трагедія. Мати пішла лише рік тому. А ти обра зи будуєш, залишаєш одного, замість того щоб підтримати. Десять років терпіла, а тут вирішила гонор показати? Друзі і знайомі також вважають – в тому, щоб вислухати, як щось робила свекруха нічого kатастрофічного немає. Можна і потерпіти. Я і терпіла, поки вірила, що все зміниться. Але тепер цієї віри немає.