Я взяла трубку, мама ри дає і каже: “Твій батько подає на розлу чення”. Не може бути такого, думала я. Я завжди думала, що наша сім’я – зразкова та міцна. Мама не працювала, ростила мене та брата. Батько цілими днями пропадав на роботі. На вихідні ми їхали у гості до бабусь, часто були у відпустці. Ну, так живе багато родин, це можна вважати нормою. Мама з татом ніколи не сва рилися. Але виходить, сва рилися, просто приховували від нас. Я вже пару років як одружена. Брат відучився у військовому училищі та переїхав до іншого міста працювати. Через півгодини після дзвінка я вже стукала у двері батьківської квартири. Я довго заспокоювала її, але й після цього не досягла нормального пояснення того, що ж сталося. Вона сказала лише одну пропозицію: <<Він влаштував сkандал, зібрав речі та пішов>>. Перше, що мені спало на думку – у батька з’явилася інաа жінка. Я зателефонувала йому.
<<Дочка, з твоєю мамою жити неможливо. Має дуже важкий характер. Я чекав, коли ви з братом знайдете своє місце у житті. Як тільки ви переїхали, стали самостійними, мені вже не було чого її терпіти>> – відповів вона. Це вигадки, подумала я. Після двадцяти восьми років спільного життя ось так взяти та піти без причини? Наговорила всякого, батько мовчки слухав і лише наприкінці додав: «Сподіваюся, колись ти мене зрозумієш і проба чиш». Як таке пробач ити? Він залишив маму напризволяще, пішов до якоїсь ба би. Мама стала часто надзвонювати. Ну, зрозуміло, їй було нудно та самотньо. Подумала, скоро пройде, звикне і більше не тур буватиме. Але це тривало понад три місяці. Дзвонила в обід, я була на роботі. Нишком кілька хвилин розмовляла з нею і кидала трубку. Все ж таки, на роботі. Потім дзвонила увечері. Я готувала вечерю, накривала на стіл, вечеряла з чоловіком, мила посуд, і весь цей час проводила з телефоном біля вуха. Чоловік іноді навіть обра жався. Ми з братом допомагали їй фінансово.
Добре, що батько залишив їй квартиру, яка насправді належить йому, і навіть не переставав платити за комунальні. Ми з братом приділяємо їй по сімнадцять тисяч на місяць, але через два тижні вона знову на нулі, а на руках завжди новий манікюр, у гардеробі – нова шуба та туфлі, холодильник незабаром вибухне. – Ну і що, що я в розлу ченні. Я хочу і виглядатиму шикарно. Економити я не збираюся. А потім виявилось, що вона зовсім несамостійна. Щось поламалося – клич чоловіка, нехай полагодить; сама зателефонуй сантехніку; приїдь, стеж за їхньою роботою. Якось я їй сказала, що її дуже багато в моєму житті. У мене сама своя сім’я. Я маю проводити більше часу з чоловіком, а не з мамою. Це не нормально. -Ну, я здогадувалась, що і ти кинеш мене як твій батько. Хоч пом ри, всім нач хати, – говорила вона щоразу, коли я не мчала її першим дзвінком. Батько мав ювілей, і він вирішив запросити мене. Я пішла, бо давно зрозуміла, що його прови ни в їхньому розлу ченні не було. Він стільки років терпів таку поведінку мами. Я навіть не здогадувалася, через що він минає всі ці роки.