Сестра три роки тому вийшла заміж та з того року наро дила трьох дітей. Чоловік у неї вахтами працює, вдома майже не видно, заробляє на власне житло. Наразі сестра проживає у мами у трикімнатній квартирі, у ній же живуть її діти і наш, так званий, віт чим. Я ж із ними не живу. Виїхала вчитися в місто, тут же й улаштувалась. Спочатку гуртожиток, потім орендовані квартири, тепер – своя студія. Я вже давно працюю, сама себе забезпечую, годую та одягаю. Жити на шиї у мами не бачу сенсу, мені й одній нормально, думаю розширюватися.
Мама ж із сестрою моєю старшою вжитися не можуть. Сестра не працює, цілий день удома, діти у неї неспокійні, постійно вере дують. Вдома у них цілими днями вистави по заявою. Мама з вітчимом постійно на роботі, приходять додому, хочуть відпочити, а там моя сестра з дітьми. Сестра ж щоразу каже, що втомлюється від своїх дітей за день, а бабуся не хоче сидіти з онуками після важкого робочого дня. Щоденні сkандали їх закінчуються дзвінками – мені. Оби дві сkаржаться одна на одну, кажуть, хто втомився.
Зрештою, розмови закінчуються проханнями. -Ань, забери дітей на день. Я дуже втомилася. -Оль, ти ж чудово знаєш, я працюю цілими днями. У мене один вихідний, мені хочеться відпочити, хочеться присвятити собі час. -Яка ж ти безсер дечна, це ж твої племінники. Ти маєш їм допомагати. -Ань, Це твої діти. Ти маєш за ними сте жити. У цьому житті ніхто тобі нічого не ви нен. Обра зилась на мене; мама теж мене до совісті закликала. Як я можу без досвіду спілкування з дітьми забрати трьох одразу? Знаючи мою сестру, вона дітей через три дні забере. Я б зрозуміла, якби сестра покликала посидіти вдома з дітьми годинку-дві. Але ж ні, треба їх збагрити. Усі втомлюються, а я втомитися на роботі не маю права.