Батька вже як три роки нема з нами. Мама живе у їхній спільній квартирі. З того дня, як сталося горе у нашій родині, мама дуже змінилася. Вона стала більш буркотливою та вимогливою. Я намагалася бути поруч, але вона завжди відштовхує мене. Я в сім’ї була не єдиною дочкою, у мене молодша сестра. Нещодавно вона дуже успішно вискочила заміж. Дітей у неї поки що немає, але чоловік їй уже дозволив не працювати. Що сказати про мене? Я рік як у розлу ченні. У мене є дочка, ми з нею живемо у орендованій квартирі. Живеться нам туго, але ми впораємося. Не голодуємо, просто від чогось доводиться відмовлятися.
Весь цей час, доки сестра не працює, вона їздить до мами. Привозить їй продукти і все потрібне, і не потрібне. Я ж дозволити собі таку розкіш так часто, як сестра, не можу. Нещодавно мама нас із сестрою зібрала у неї в квартирі. -Я тут вирішила, що вже настав час скласти заповіт. Ми тоді здивувалися, мама ще молода, а вже заповіт. -Ось що я подумала. Ви дівчатка вже дорослі. Зрозумієте мене… Я хочу оформити квартиру на ту, яка краще доглядатиме за мною. Чесно, мене тоді збентежило мамине рішення.
Наче естафета якась, хто швидше добіжить. Мама чудово знає про моє становище. У моєї сестри вже свій пентхаус, живе зі своїм чоловіком. Навіщо їй ця стара квартира, не розумію. Я спробувала тоді з мамою поговорити, але вона й чути мене не хотіла: -Мам, Давай я з донькою переїду до тебе. Буду доглядати тебе. І мені легше, і в тебе буде нагляд. -Ні ні ні!!! Мені потрібна спокійна старість, я ні з ким не хочу жити. Мені дуже nрикро було чути дві такі заяви матері за день. Я не хочу говорити із сестрою з приводу маминої квартири. Я просто знаю, що сестра не відмовиться на мою користь. А скандалити із сім’єю я не хочу.