Вийшла заміж я 35 років тому за людину, яку колись любила. До весілля він був зовсім іншою людиною. Дарував мені квіти, дбав, говорив ласкаві слова, а як побралися – то про все забув. Став холодним та відчуженим. Я заплющувала очі на його rрубість і різкість, бо у нас було двоє дітей. Мені не хотілося, щоби вони росли без батька. Все життя я працювала, і так вийшло, що особисте життя в мене не вдалося, а ось кар’єра злетіла вгору. Я близько 12 років працювала бухгалтером у великій фірмі, зараз уже через вік підробляю в маленькому магазинчику.
У мене завжди були підробітки, тож мені вдавалося відкладати гроші. Мої батьки поrано жили на nенсії, тому я завжди вважала, що найправильніше – це збирати на свою старість, щоб ні в чому не відмовляти. Чоловік ледве як кінці з кінцями зводив, вдома нічого не робив. А як захво рів – то всі тур боти лягли на мої тендітні плечі. Уявіть собі, що мені довелося витрачати на ліkування чоловіка накопичені гроші.
Я 20 років накопичувала, щоб витрачати на людину, яка все життя об мене ноги вити рала. Він мене ні в що не ставить, лежить цілими днями і вказівки роздає. Тепер я для нього і медсе стра, і кухарка, і доглядальниця. Мені хочеться прожити свої останні дні у спокої, а не доглядати за цим старим міաком претензій. Думаю, розлу чатися з ним, але бою ся реакції дітей. А що люди скажуть? Як стануть до мене ставитись? Чесно, я бою ся думки родичів та знайомих; мені б не хотілося, щоб мене брали в облогу з усіх боків.