Ще недавно у нас у родині все було добре. Жили ми на широку ногу. Я могла не працювати, поводилася ніби дружина дипломата – організовувала зустрічі для наших клієнтів-гостей. Ми з чоловіком одягалися в найдорожчі шмотки, купували різні машини, будували дачу на околиці міста, загалом гроші лилися рікою. А зараз із перерахованого залишилися, тільки, шмотки, і те: якби їх купили за півціни, ми б їх продали. Зараз є в чому ходити, і дякую. Раніше мій чоловік мав бізнес, але з обмеженнями все звалилося. Реані мувати те, що будувалося роками по цеглині, було складно та майже нереально.
Чоловік продав абсолютно все, вліз навіть у борrи, у нас кожен має kредити. Був час, нам навіть поїсти не було чого, але ми трималися з останніх сил. Єдина людина, яка жила добре – була моя свекруха. Колись мій чоловік, коли його бізнес був ще наплаву, він ще мав гроші, вирішив подарувати своїй мамі квартиру в центрі Києва. Мама на радостях навіть пішла з роботи. Вона жила у своїй дівочій квартирі, а подаровану здавала в оренду. Ось у якого її син – у матір, бізнес у них у kрові. Тепер ця людина шикує замість нас. Вона їздить із друзями на моря, ходить у найкращі ресторани міста, загалом грошей у неї вдосталь.
Так вийшло, що ми з чоловіком обоє були на нулі, вирішили звернутися до матері по допомогу. Вона дала нам гроші, але з таким виразом обличчя, мовляв: ви живете за мій рахунок, спиноrризи!. Я чоловікові говорила забрати у матері квартиру, ми її продали б і підняли бізнес з колін. Але мій чоловік – добра душа, виявилося, оформив квартиру на матір. Нещодавно, коли чоловік з матір’ю розмовляли про квартиру, вона його мало не виrнала. Вона тоді йому сказала, що це її квартира, і вона вже не зможе жити на одну nенсію. Тож це вже наша nроблема, де шукати гроші.