Постійно сва римося з донькою з приводу покупки квартири. Вона з нашого маленького міста в столицю поїхала, там чоловіка собі знайшла, з того моменту вони разом на знімній квартирі живуть. -Та як так можна, вам вже під 35 років, а ви про житло навіть не думаєте. – Мамо, зараз квартиру купувати дуже дорого. – Ну так ми з батьком допоможемо, пару сотень накидаємо, можемо гараж продати, там у бабусі ще накопичення є. – Мамо, живіть спокійно на ці гроші і не потрібно нічого продавати. Тим більше бабусю турбувати. Все одно цих грошей буде мало, а нам і на знімній нормально живеться. Вже в такому віці, а вони абсолютно про власне гніздечко на замислюються.
Напевно, тому не хочуть поки дітей заво дити, тому що свого кута немає. Але ж нам з батьком так хочеться вже онуків побачити, поняньчитися. Я ж вважала, скільки у дочки з чоловіком на їх закордонні поїздки йде. Вони за стільки років пів світу вже об’їздили, а от якби в місті сиділи і збирали, то могли б вже половину іnотеки за квартиру віддати. А дочка мені каже, що вдома насидітися вони ще встигнуть, а світ зараз побачити хочеться. – Навіщо нам у чомусь собі відмовляти? З іnотекою доведеться на всьому економити, менше гуляти, по магазинах ходити, про ресторани можна буде забути. – Звичайно, зате свій куточок буде.
– А якщо через рік мені квартира разонравится. І що робити? А так ми з чоловіком постійно знімаємо нові, щоб щось цікавіше знайти. – Краще б розсудилися і задумалися над однією. Потім стала доньці шукати підходящі і не дорогі варіанти квартири. У них в столиці вони купу грошей коштують, але якщо подалі від центру, то можна щось підходяще знайти, тільки без ремонту. – Мамо, ну це зовсім далеко від наших місць роботи, від торгового центру і від парку. – А парк – то вам навіщо? – Ну щоб гуляти вечорами серед дерев, квітів. Неначе в лісі. Так якщо парк потрібен, то навіщо з вашого міста в столицю переїхали. У нас тут скрізь дерева ростуть. Так і не можемо один одного з донькою зрозуміти.