Коли я познайомилася зі своєю свекрухою, їй було трохи більше ніж сорок років. Але вона виглядала приблизно як моя бабуся. Розмови про бо лячки, песимістичні фразочки, і поводилася як nенсіонерка. У молодості я мала велику гарну компанію друзів. Я була душею компанії: активна, весела дівчина. Наші вихідні були розписані на кілька тижнів уперед. Після весілля ми з чоловіком переїхали до свекрухи. Ми хотіли накопичити на власну квартиру. Гостей особливо не запрошували, таки чужа квартира. Спочатку сиділа в телефоні, іноді з чоловіком заходили до друзів у гості, влаштовували посиденьки.
Але я незабаром заваrітніла, наро дила дитину, і на це більше не залишалося часу. Моє спілкування з друзями пішло нанівець. Звичайно, у нас бували гості, але тільки ті, яких схвалювала свекруха, а це її подруга та дочка із сім’єю. На святах теж одні й ті самі люди, одні й ті самі страви та розмови-про погоду, про погане здоров’я, про ціни на продукти. Всі ці роки я мріяла про свою квартиру. Думала, причина того, що у мене немає друзів і все так похмуро – у тому, що у нас немає власного куточка. Коли з’явиться квартира, і друзі у нас будуть, дружитимемо вже сім’ями, і нормально відсвяткуємо свята, житимемо насиченим життям як раніше.
І ось за рік у нас з’явилася квартира. Я планувала вже новосілля, але зрозуміла, що серед моїх контактів тільки номери родичів, батьків, свекрухи, її подруги, вчительки дитини і все. Друзі у мене більше не було. Святкували ми наше новосілля з тими самими гостями, тими самими стравами та розмовами, що раніше. А я помітила, що стала схожою на свекруху. Теж виглядаю не на свої роки, поводжуся як nенсіонерка, постійно сkаржусь то на здоров’я, то на ціни. І не зрозуміло, хто винний…