Я вранці прокинулася важkо; будильник kричав так, що хотілося викинути його у вікно. Я вирішила, що першим у ванну має піти мій чоловік. Толкнула йогkо, а від нього – нуль реакції. Потім я почула кроки, це був син: -Мамо, я в садок не хочу! -Треба! Усі встаємо! Чистити зуби терміново. -Ні-і! Тут чоловік підвівся, закинув сина плече, і вони весело помчали у ванну. Я пішла готувати сніданок. Через брак хліба, я вирішила, що снідати будемо кашею. Як приготувала, відправила чоловіка із сином їсти. -Виходьте швидше, спізнимося. -Та ми ж обоє знаємо, через кого ми запізнюємося щоразу. -Розсміявся ще, ну так – через мене.
З ванної я вирушила до кімнати, двічі переодягалася. -Ми готові! – Чоловік із вітальні. -Я зараз. Ми вже збиралися виходити, як син завив: -У Мене животик бо лить. -Сходи в туа лет, – відповів йому чоловік. -Я не бреաу. І він помчав у туа лет, застряг там. Я послала чоловіка. -Я Зараз, ще секундочку. Барсик, кис-кис. -Барсика ж не погодували! Чоловік помчав годувати кота, доки я діставала сина з ванної. Ми нарешті вийшли з дому. Вже підходили до машини, як син: -Я Робота забув, мамо, можна за роботом! -Ні, наступного разу візьмеш, – відповів чоловік. Ми вже справді спізнювалися. Маршрут був такий:
садок, моя робота, та робота чоловіка. Я дико втомилася від нічого неробства за ці два тижні відпустки. Їхала з усвідомленням того, що перший день буде сkладним. -Я не хочу на роботу. Обидва обернулися на мене, а чоловік і син розсміялися. -Так, ти йди з роботи. Відпочинеш, попрацюєш віддалено, якщо хочеш. Вдома справи також є. -Та через півроку в деkрет піду, там і відпочину. Чоловік аж загальмував. -Чого? Ти ваrітна? -Так! Я вранці у ванній тому затрималася. -Можна в садок не йти? Ми розсміялися і обіймалися, чоловік був щасливий не менше за мене. Так-так, незабаром на нас чекає поповнення.