50-річна Валя розповідала про свою дочку: -Зінка моя – другого чекає. Як я цього боя лася – і ось тобі! Сюрприз! Взагалі, мати з донькою ніколи не мала ідеальних стосунків. Воно й зрозуміло: мати ніяк не може зрозуміти, яким чином її дочка вже 5 років живе в цивільному шлюбі і народжує співмешканцю дітей. -Зараз знову в деkрет піде. Адже у її чоловіка – ні житла, ні rрошей, ні роботи. Безпосередньо каже нам, що одружуватися з моєю донькою не збирається. -А ти бодай раз нас підтримала – не відставала Зіна.
– І взагалі: моє особисте життя – не твоя справа. Що правда то правда. З онуками Валя ніколи не сиділа. Але ж допомагала, чим могла. То підгузників придбає, то продуктів різних відправить. Валя багато разів намагалася поговорити зі своєю дочкою. Мовляв, так жити не можна, треба думати про майбутнє тощо. -Та я краще з дітьми на вокзалі житиму, ніж у тебе допомоги попрошу. Валя подумала, що найкращий варіант у цій ситуації – це розміняти двійку і половину суми віддати дочці. -Плюс до всього, у мене є деякі заощадження. Я та їх готова віддати своїй дочці.
А далі вже нехай сама розуміється – і зі своїм життям, і з тим, як їх витрачати. Але подруги її не розуміють: -З розуму, чи що, збожеволіла. Навіщо ти віддаєш їй таку велику суму? Вона ж їх на квартиру не витрачає! -Нехай іnотеку беруть, мені все одно. -Та хто ж їм іnотеку дасть? Якщо й дадуть, хто її виnлачуватиме? Мені здається, вони просто житимуть на ці rроші, купуватимуть їжу та підгузки… Валя не знає, що робити в цій ситуації. Начебто і доньці допомагати треба. Але, з іншого боку, вона ж розуміє, що її становище не зміниться!