Андрій випадково зустрів свою маму, яка поkинула його 20 років тому. Він навіть уявити не міг, що вона розповість йому

ПОЛЕЗНОЕ

Андрій із сином Русланом гуляв парком біля супермаркету. Вони чекали, поки їхня мама закінчить зміну, і вони втрьох повернуться додому. Час настав. Хлопці зайшли до супермаркету. Тут до них підійшла жінка в уніформі. — Андрійко! Як змужнів. Тебе не впізнати! — Сказала вона і спробувала навіть обійняти чоловіка, але той зробив крок назад, — а це що за хлопець такий? — спитала жінка, дивлячись на Руслана. Хлопчик сховався за спиною батька. — Ходімо, сину, в машині нашу маму почекаємо, — сказав Андрій, і вони вдвох вийшли з крамниці. Вже за кілька хвилин до них приєдналася Аліна – дружина Андрія та, відповідно, мама Руслана. — Що «Вона» тут робить? — Щойно дружина сіла в машину, спитав Андрій. Аліна не стала прикидатися ду репою. Вона зрозуміла, про кого йдеться. — Андрію, це твоя мама. Вона запитала, чи не знайдеться тут роботи для неї, і ми їй допомогли, — сказала Аліна, — ви повинні поговорити. — Не мати вона мені! Вона кинула нас з батьком у найпотрібніший момент, – сказав Андрій, та так стиснув кулаки, що кісточки на пальцях побіліли.

Маленький Русик сидів ззаду і спостерігав за емо ційною розмовою батьків. Андрій та Аліна негласно вирішили продовжити розмову вдома, а всю дорогу вони сиділи в тиші. — Андрію, налагодити стосунки з матір’ю потрібно в першу чергу тобі, — сказала Аліна, вже сидячи на кухні, — дитяча обра за повільно з’їдає тебе зсередини. Так ти робиш rірше лише собі. З кожним словом дружини Андрію ставало дедалі rірше. Мати для нього завжди була слабким місцем. Він не бачив її понад 20 років. Аліна побачила, як складно чоловікові це все вислуховувати. Вона підійшла і обійняла його ззаду. — Вона – твоя єдина рідна людина на землі, а ти – її. — Ти, — сказав Андрій, — ти і Рус мої найрідніші, інших для мене не існує. — Я знаю, вона зробила тобі бо ляче. Але, всі ми робимо nомилки. Вона варта однієї розмови. Може, вона зможе все пояснити… — сказала Аліна. Андрій мовчав. Він розумів, що дружина каже правду, але сер це… сер це не давало чоловікові виба чити маму. – Призначимо їй зустріч. Я приготую щось, ми посидимо вчотирьох, і ви поговорите.

Ми з сином будемо поряд. — Ні, тільки не в нас. На нейтральній зоні. — Добре, я передам їй місце та час. Заїдеш за нею завтра після роботи, — сказала Аліна і міцно стиснула Андрієву руку. Наступного дня Андрій чекав на Ганну Василівну біля входу до супермаркету. — Синку, привіт, — сказала жінка, але спроби обійматися вже не було. — Вітання. Ходімо до парку. Він тут поряд, — сказав Андрій. До парку між Андрієм та його мамою стояла тиша. Жоден із них не знав, як розпочати діалог. Просто ходили в тиші, сподіваючись, що хтось заговорить. Вже сидячи на лавці, Ганна Василівна не витримала тиші. — Синку, ви бач мені, молодою була, вітер у голові… ти ж сам усе знаєш… – Чому? Я не зрозумію, що змусило тебе покинути мене? Де ти була, коли в садку всі розповідали вірші в день матері, а я й гадки не мав, де мою маму чор ти носять? Де ти була, коли у першому класі хлопчики танцювали зі своїми мамами, а я сидів і nлакав?

Де ти була, коли я щовечора сидів біля вікна і дивився на подвір’я в очікуванні тебе? А коли кожен день народ ження я загадував одне бажання – щоб ти повернулася… Андрій ледве стримував сльо зи, а мати вже витирала їх хусткою. — Мені ж теж було сkладно, синку. Іноді я навіть спала надворі. Мені нічого було їсти. Так, я знаю, у всьому є моя ви на, я все робила по ду рості. — Хто тебе змусив поkинути нас? — Запитав Андрій. У цій фразі була вся обра за, накопичена за 20 років. Анна Василівна насамкінець попросила познайомити її з онуком. Андрій відповів, що вони обговорять це з Аліною. Звичайно, після таких образ Андрій з матір’ю так і не потоваришував, але він став більш терпимо до мами ставитись. Подружжя було здивовано тому, з яким трепетом до Руслана ставиться його бабуся. Напевно, все своє недодарене кохання Ганна Василівна дарувала онуку.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *