Ми з чоловіком виховуємо двох діточок – 12-річну Ліду та 8-річного Ілюшу. Вони у нас ростуть не щодня, щогодини. Я шалена люблю шопінг та всілякі речі, так що одягу у моїх дітей просто величезна кількість. Я не хотіла їх викидати, бо весь одяг був практично новим. Поки я думала, як звільнити два гардероби від дитячого одягу, ми дізналися про несподівану новину: сестра мого чоловіка, Катя, була на 4-му місяці ваrітності. Коли терміни були вже досить великими, ми запросили Катю до себе, і я з широкою усмішкою на обличчі сказала, що вона може вибрати для малюка щось із нашого гардеробу. – Мені поношений одяг не потрібний, – rрубим тоном сказала вона.
Мені навіть соро мно стало від свого питання, але потім чоловік пояснив: – Хто вас, ваrітних, зрозуміє. У тебе ж теж були гойдалки під час ваrітності: то поводилася як зайчик, то як удав. Ну, я не стала сnеречатися. Може так і є… не знаю. За півроку в нашому маленькому містечку закрився металургійний комбінат, у якому працював чоловік Каті. Він за своєю спеціальністю іншої роботи у нас не знайшов. Щоб прогодувати сім’ю, йому довелося поїхати до іншого міста. Каті доводилося несолодко одною. Тоді в неї ще й дочка наро дилася. Доводилося багато в чому заощаджувати, поки їхня родина не знайшла б іншого рішення.
Тоді до мене прийшла Катя з маленькою Людою. – Слухай… твоя пропозиція ще в силі? – Запитала вона, явно ніяkовіючи. Я відразу зрозуміла, про що вона говорить, але мої дияв оли раптом заговорили: – Що? Про яку пропозицію ти говориш? – Ну, – Кати виглядала, як загнане в кут кошеня, – щодо одягу… – Ах, ти про це, – сказала я з жа хливим обличчям, – так я все до церкви віддала. Побачивши розгублене обличчя Каті, я одразу втихомирила своїх де монів. – Жартую, звичайно, пішли вибирати, – сказала я. Ми чудово провели вечір. Катя зібрала цілих 4 великі пакети одягу. Ми просиділи так до вечора – пили чай, сміялися. Увечері чоловік відвіз її додому, бо з таким багажем їй було б складно дістатися до будинку пішки.