Макс сидів у парку на лавці. Додому йти не хотілося. Там очікувалися чергові оглядини… …Мати раніше обмежувалася умовляннями. Потім її терпець урвався і два роки тому вона добряче взялася за Макса і регулярно намагалася звести його то з одного, то з іншого. Дівчата, як за лекалом, красуні, розумниці, готували пальчики оближеш і чудові господині. Ідеал для матері, але не Макса. Тому подобалися лихі дівчата. Такі як він. Влітку метали на плотах, тривалі походи. Взимку гори. Там, у горах, він і познайомився зі Світланою, яка відривалася в компанії друзів. Але… Вона мала нареченого. І Світлана залишилася на сходинці “сильно сподобалася”… Як би не хотілося Максу, але потрібно було йти додому.
Макс зайшов у вітальню і обім лів, побачивши Світлану. Та непомітно підморгнула і прикинулася, що не знайома. Макс підтримав гру… Макс сам зголосився проводити гостей додому. Там мати Свєти покинула їх, пославшись на вто му. Макс зі Світланою, залишившись одні, пішли гуляти. Як виявилося, Світлана розлу чилася зі своїм хлопцем. І ще з’ясувалося, що Макс, як розповідали Світлані, виявляється скромний і смирний хлопчик, домосід. Світлана розповіла, що ситуація у неї – повне дзеркальне відображення з оглядинами Макса. Вони ще довго говорили, а на прощання домовилися про нове побачення. Молоді люди почали зустрічатися, а за рік зіграли весілля. В горах. На гірськолижній базі…
А ще через чотири роки Марія Іванівна та Олександра Семенівна сиділи на лавочці біля дитячого майданчика і стежили за своїм трирічним онуком Микитою, який виявляв неабияку завзятість у підкоренні найвищої гірки. – Хотіла для дочки спокійного мужика, а знайшла точну копію. Ну, хоч онука нам наро дили. – безз лобно сказала Марія Іванівна, звертаючись до Олександри Семенівни. – Два чоботи пара. Хотіли спокійного життя, а отримали подвійну турботу. І цей у батьків. Бач у гору лізе, скелелаз. – дивлячись з розчуленням на онука відповіла та. Хитрість Марії Іванівни та Олександри Семенівни все ж таки вдалася.