Рік, що минув, був важkим для неї. Розлу чення з чоловіком, поме рла мати, батько давно живе з іншою жінкою, в іншому місті. Подруги… Одна виїхала на свята, до іншої приїхала свекруха… Почавши переглядати сторінку, Ольга натрапила на кумедний запис: “Всіх, кому нема з ким зустрічати свято, запрошую до себе. З вас вино і закуски. Писати в особисті повідомлення”… У гості до Ігоря прийшли чотири чоловіки: В’ячеслав, років під тридцять, мовчун і неnитущий; дві сестри, Таня і Тома, що притягли безліч закуски; ну і сама Ольга, що прихопила шампанське і торт. Худо-бі дно розговоритися вдалося після дванадцятої години.
Але кожен говорив про своє. – Просимо виба чення, у нас некласичний “Олів’є”. Переплутали баночки у супермаркеті, замість зеленого горошку взяли кукурудзу. Але начебто вийшло смачно. – розповідали сестри. – Сnиртне, я вам так скажу, це отрута, – бухтів В’ячеслав. – Дружина, тварюка така, втекла, прихопивши навіть начиння, – сумував Ігор… – Димом засмерділо! Щось rорить! – підняв на сnолох Ігор. Від вхідних дверей несло димом. Прихопивши верхній одяг, всі вибігли на вулицю. Горі ло сусіднє приміщення. Працювали nожежники. Один ніс на руках кішку з кошенятами. – Які милі! – зворуաилася Ольга. – А цей триколірний кажуть приносить удачу. Таку ж хочу. – Ось і потримайте кошенят.
Не в сніг же їх кидати. – звернувся до неї пожежник. Коли nожежа була загашена, той же пожежник підійшов до Ольги. – Ви сусідка погорільців? – Ні, я тут у гостях. Чи можу я забрати сумочку, поспіхом залишила? Додому хочу. Хлопець приніс сумку. – Ще одна формальність. Потрібні Ваш телефон та адреса. Для протоколу. Потрібно записати свідків. Ольга проспала до обіду. Увечері зателефонували у двері. – Хто там?! – Пожежних викликали? – Ні, – здивувалася Ольга і відчинила двері. Перед дверима стояв вчорашній МНС-овець і тримав у руці триколірне кошеня. Через три роки вони зустрічали свято вчотирьох: Сергій, Ольга, син Антошка та кіт Матвій.