Таня моя давня подруга. Їй було тридцять п’ять років. Вона була приємною і турботливою, але соро м’язливою, невnевненою в собі. Напевно, тому не була заміжньою. У неї на роботі всі були заміжні та одружені. Вони зну щалися з неї, кажучи: “Ти як сіра мишка. А такі чоловікам не подобаються”. Вона страж дала. Часто nлакала ночами і мріяла про нього: високий, симпатичний, в окулярах. Ні. Красень нам не потрібен. Хоч тов стий, бай дуже. Якось, на черговому корпоративі, Таня та її колеги наnилися шампанським. Прозвучали обра зливі жарти на тему заміжжя. Під впливом алкоrолю, не думаючи про наслідки, Таня заявила: “А знаєте, дівчатка, нещодавно відбулися мої заручини. Я скоро виходжу заміж!” Всі здивувалися, адже її ніхто не доглядав, вона не отримувала квіти.
Протягом наступних тижнів колеги діставали Таню. “А покажи нам його інстаграм, або вашу спільну фотографію”. Таня зрозуміла, що зробила велику nомилку. Але дороги назад не було. Єдине, що вона могла робити, якнайшвидше знайти нареченого. А це вже кілька років не виходило. І тут у неї з’явилася боже вільна ідея. -Дім, одружися зі мною, – запропонувала вона після того, як розповіла все це. На той момент я був у розлу ченні. Допомогти Тані я міг, тільки потім треба було пояснити моїй дівчині. Справа була ризикова. -Таня, обіцяю, ми знайдемо інше рішення. “Якщо я не маю нареченого, тоді треба звіль нятися. Я не хочу rаньбитися перед ними”-подумала Таня. Наступного дня вона пішла на роботу, писати заяву. Перед офісом на вулиці стояв позашляховик, який заважав пішоходам переходити вулицю. Катя помітила цю машину, він там часто стояв, але вона ніколи раніше не звертала на неї увагу.
За кермом машини сидів здоровий, лисий чоловік. -Машину заберіть, будь ласка, – сміливо сказала Таня. Чоловік глянув на неї і просто обернувся. Сьогодні вона була надмірно роздра тована і втрачати їй не було чого. Вона плюхнула каву прямо на шкіряну куртку водія. Він вийшов з машини, але, оскільки там зібралася ціла купа народу, він сів у машину. Після робочого дня, коли вона збиралася піти, біля входу в офіс помітила чоловіка в костюмі з тюльпанами в руках. -Таня, це вам. Вона завмерла. Давно їй не дарували квіти. – Вчора біля входу була моя машина. Не хви люйтесь, водія я звільнив, давно хотів. А ви, досить смілива, я приємно вражений. Ви не проти зі мною повечеряти? А він був у окулярах, як Таня мріяла. Незабаром вони одружилися, і Таня запросила на весілля всіх колег. Ні, випадковостей не буває. Лише тоді, коли ми кидаємо виклик собі та долі, все виходить.