Алла і Андрій були найкрасивішою парою на економічному факультеті. Він симпатичний, гумористичний атлет, вона струнка красуня з рудим волоссям. За цією парою, як за світською хронікою, стежив весь курс. Вони були не тільки найкрасивішою парою, але і самою безглуздою. Ні, зр ад не було, вони обожнювали один одного. Однак почати сва ритися могли в будь-який час, в будь-якому місці. Наприклад, на лекції Алла гучно заявляла: – У такому разі їдь без мене! Аудиторія завмирала в очікуванні чергового сkандалу. Професор переривав лекцію: – В чому справа? Знову ви? Алла швидко виходила з аудиторії. Професор хмикав і продовжував розповідь.
Але тепер піднімався Андрій: – Вибачте, можна я… – Ідіть вже, ідіть! – з досадою говорив професор. – Прямо античні прис трасті… Перед закінченням університету вони вирішили зіграти весілля. Вибір місця проведення торжества став приводом для чергової, вже якої, за рахунком, сварkи. Алла хотіла весілля на природі, На що Андрій обіз вав її хуторянкою. Він наполягав на торжестві в ресторані, вона обіз вала його міща нином. Ця сварка стала останньою точкою в їх любові. Після захисту диплома вони вже більше не бачилися… Зіткнулися ніс до носа в ліфті нового будинку через п’ятнадцять років. З якоїсь злої насмішки долі вони, кожен зі своєю сім’єю, придбали квартири в одному будинку, в одному і тому ж під’їзді, на одному сходовому майданчику…
– Як вчинимо? – Запитав Андрій. – Потрібно зустрітися і обговорити. Своїх в курс справи вводити не будемо. – Відповіла Алла. У кафе прийшли одночасно. Базікали години дві-три. Розповідали про свої сім’ї, про дітей, хвалилися як вдало склалося у них життя. Забалакалися до того, що їхні законні половини почали проявляти занепокоєння СМС-ками “де ти?!”. – Що скажемо домашнім? – Нічого зайвого. Пояснимо, що вчилися на одному курсі… а тут, неждано-негадано стали сусідами. – Ну, фактично все так і було, ніякого обма ну, – погодився Андрій. Новий Рік дві родини новоселів відсвяткували разом.