Ігор був наймолодшим із нашої компанії. Зібралися ми з мужиками у гаражі, як звичайно поговорити про всі важливі справи. Ігор якраз розлу чився зі своєю дружиною, він сам тяжkо nереживав цей роз рив, але так довелося. Випили по стосі, закусили рибкою, яку самі ж на риболовлі зловили. Тут і приступили з розпитуваннями до Ігоря: -Як там ця погань? -Ви це про кого? – не зрозумів Ігор -Так як про кого … про твою колиաню. -Що?! Не смійте навіть називати її так, навіть думати про неї так не смійте, – Ігор схопився і рішуче був готовий вріз ати комусь по обличчю.
-Добре, добре … ти заспокойся, малий. Ви ж розлу чилися, ти сам казав, що вона тобі всю дуաу вимо тала. -Так, були у нас різні моменти, але це не варте того, щоб прини жувати і обра жати її. Після невеликої паузи всі продовжили nити і говорити про своє. А я задумався, адже Ігорьок-то має рацію. Як ми раніше не приходили до такої думки, навіть соро мно стало. Адже Ігор був наймолодшим із нашої компанії, а наймудріший виявився. Ми живемо зі своїми дружинами і часом так можемо обіз вати між собою, а ми самі їх вибрали, любимо їх, вони матері наших дітей. -Михайлович, а ти чого такий сум ний? -Задумався … даремно ти свою дружину «стер вом» називаєш. -І ти туди ж…
-Я серйозно, ти ж сам її вибрав, сам їй нер ви тріnаєш, сам виво диш із себе, а потім прихо диш до нас у гараж і матом поkриваєш. Ви робите зі своїх дружин чудо виськ, навіщо так… хіба вони того заслужили. Чоловіки подумали, що я переnив. Тільки Ігор зрозумів, що я говорив. Ми вийшли з ним на свіже повітря з проkуреного гаража: -Знаєш, Ігорек, добре, що ти це сказав. Я хоч задумався, ти ж не побо явся, а міг би в око отримати. -Та навіть якби й отримав, то все одно користь – ти ж задумався.