Михайло познайомився з Інгою через соцмережі. У свої тридцять він ще продовжував шукати свою половину. Коли Мишко запропонував побачитись, Інга погодилася і додала: «Однак місце і годину я вибираю”. І скинула адресою кафе. Смороду зіткнулись носа до носа перед входом до закладу. – Символічна синхронність! – розплився у усмішці Мишко і відчинив двері. – Ні! – Нахму рилася Інга. – Що ні”? – здивувався Мишко. – Не треба відчиняти двері. Я сама. Здивований Мишко зачинив двері. Інга відчинила та пройшла всередину. Він увійшов слідом. На спробу Миші прийняти плащ дівчини, Інга так глянула на хлопця, що тому стало ніяково.
– Ні! – Але чому? – хлопець був у мене. – Я сама. Мишко відчув легке занепокоєння. Сіли за стіл. Офіціант подав меню. – Я оплачую свій рахунок сама. – поставила умову Інга. – Але ж це я запитував тобі… – У нас рівноправність. Не влаштовує? Давай розлу чимося прямо зараз. “Фемі ністка” вінікла у Ромі підозра. Трохи запанікував. – Ти дуже красива. Очі, волосся, губи. У тебе все так гармонійно. – Михайле, давайте обійдемося без цих моментів, – перервала його дівчина. – Не зрозумів? – здивувався Мишко. – Ці ваші (Я про чоловіків взагалі) компліменти прини жують жінок. Мішо відчув гостре бажання ляснути грам двісті горілки. Утримався. – А які квіти тобі більше подобаються? – спитав він. – Ти ж не збираєшся мені їх дарувати? – обу рилася Інга. – Чому б ні? – Це так само обра за жінок. А зараз ви бач, я відійду руки помити.
Інга зробила лише крок, як послизнулась і впала на підлогу. Мишко підскочив, підхопив під руку. Але дівчина в сказі відաтовхнула його: – Не торкайся до мене! Це хар расмент! – мало не закричала вона. Піднялася, оправила одяг і з гордим поглядом попрямувала до туа лету. Паніка Миші перейшла в холодну зневагу. Він покликав офіціанта, розрахувався за своїм рахунком, підвівся і пішов… Через тиждень Мишко познайомився з дівчиною, коли допоміг їй із важkими сумками у метро. – Тяжkа у вас поклажа. Вас проводити? – спитав Мишко. Та не заперечувала. “Це ж щастя, що правильних дівчат ще досить багато”, думав Михайло, тягнучи сумки.