“Приходь через 5 років. У мене буде все і навіть більше” – сказала Марина слідом за чоловіком. Через 5 років він повернувся

ПОЛЕЗНОЕ

Марина та Влад виховували 5 дітей. Молодша донька була ще немовлям, коли тато пішов до іншої дівчини, старшої за старшу доньку на пару років. Він не просто пішов, а й забрав із собою все, що вони з дружиною нажили разом. Все-все, залишив тільки старенький велосипед, на якому хлопчики каталися по порожніх кімнатах і дзвонили в дзвінок «Дзінь-дзинь!». А що Марина? Вона навіть єдиної сльо зи не впустила. Гордо стояла перед сутулим чоловіком з піднятою головою. Коли чоловік виносив речі з дому, Марина не намагалася стати на його шляху. Стоячи осторонь, вона спостерігала за всім хао сом. Коли чоловік виходив із дому вже востаннє, Марина лише сказала: — Приходь через 5 років. У мене буде все і навіть більше.

Чоловік поїхав до іншої країни з молодою kоханою. Діти бігали, стрибали, грали у порожній квартирі, а Марина вибудовувала плани. Вона трималася молодцем. Жодного дня даремно не витр атила. Незабаром вона знайшла роботу із непоrаною зарnлатою. Вона мала меди чну освіту, але вона перекваліфікувалася на стоматолога. Гроաей вистачало і на навчання, і на зміст 5 дітей. Спочатку було сkладно, але згодом усе налагодилося. Дітки росли у щасливій, хоч і не повноцінній сім’ї. Незабаром старша вийшла заміж за гарного хлопця. Марині стало легше дбати про інших дітей. Що сталося з чоловіком – жінка не знала. Так минуло 5 років. Обіцяв – зробив. Влад повернувся до рідного дому. Весь його одяг був у дірках і плямах. Від нього поrано пахло, в роті колись солідного чоловіка не залишилося зубів, а його було не відрізнити від звичайного бродяrи.

Марина знала, як приймають гостей. Вона запросила чоловіка до хати, на чай. Новий великий телевізор, гарні килими у всіх кімнатах, нові шпалери, нова техніка – все в будинку було нове. Влад обвів увесь будинок очима і не міг сказати й слова. На кухні смачно пахло макаронами по-флотськи. Владу теж дісталася тарілка улюбленої страви. Діти його не впізнавали, 5 років – половина дитинства, як-не-як. Він і не представився. Йому було соро мно дивитися дітям у вічі. Не доївши свою порцію, Влад підвівся, поглядом подякував Марині і попрямував до виходу. Ніхто його проводжати не пішов. Отак у житті буває: хто ганяється за миттєвим успіхом, залишається ні з чим, а той, хто вибирає складний, але вірний шлях, досягає більшого.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *