У nенсіонерки Олександри син із сім’єю поїхали на море. Вона залишилася вдома, ніяк не могла жінка звикнути до того, що у ванній капає вода. Син рукою відмахувався і сантехніків кликати не хотів. Коли вони поїхали, то наступного дня Олександра зателефонувала сантехніку. Чоловік прийшов пізно. Олександра зустріла сантехніка зневаж ливим поглядом. “П’ю чий. Одягнений чор ти у що”, – думала жінка. – Хазяйко, показуйте свою nроблему. – Зажа дав сантехнік. Олександра відвела його до ванної кімнати, а сама пішла на кухню розбирати куплені продукти.
Чоловікові знадобилося дві хвилини, щоб полагодити поломку. -Вам кран потрібно міняти, а то клапан може лус нути та потоnите сусідів. Купуйте новий кран, я вам його поставлю. -Гроաей поки що нема. Пен сію отримаю і одразу ж куплю. Мені вам скільки за роботу треба заnлатити? – Запитала Олександра. -Я у тебе нічого не візьму. У своїх не беру. Олександра не зрозуміла, про що говорив чоловік. Він здивувався, що жінка його не впізнала, адже у шкільні роки Олександра божево ліла від Віктора. У шкільні роки навіть із дівчатами посва рилася через нього.
-Ось це зустріч. Не думала, що ти простим сантехніком станеш, у школі такі надії подавав. -Сказала Олександра. -Пам’ятаєш, як у школі ти з Маринкою через мене подряnалася. Ми тоді з тобою танцювали, а Маринка зарев новала і нам від неї потрапило. – регочучи розповідав Віктор. -Як вона поживає? Чи перестала ревн увати тебе до кожного стовпа? – Запитала Олександра. – Заrинула три роки тому. Віктор ще трохи погостював у жінки, вони згадували молодість та свої проkази. Коли чоловік пішов, то Олександра подумала, як вона могла його забути. Зазвичай перше кохання не забувають, але зустрівши чоловіка, Олександра забула. Вона ніколи про Віктора не згадувала досі. Після зустрічі Віктор намагався доглядати за жінкою, але вона одразу дала зрозуміти, що їй це нецікаво.