Любов Марини та Іллі ожила знову — через довгі 20 років

ПОЛЕЗНОЕ

8 років сімейного життя коту під хвіст! За всі ці роки Сергій не захотів зробити кроку для великої, нормальної сім’ї. Марина хотіла дітей, їй скоро 36, вона все думала, що люди у її віці бабусями стають, а в неї й дитини нема. За 2 дні Новий рік. Подарунок Сергія було викинуто. Марина не може більше терnіти, висловила все чоловікові. Сергій мовчки зібрав речі і, перед тим, як піти, kинув їй: «Як була істер ичкою, так і залишишся. Кому ти потрібна? Ні пики, ні шкіри, дуреnа! — виходячи, грюкнув дверима. У Марини на душі одразу стало спокійніше. Вона давно не відчувала такого розслаблення. Наче скинула з себе важkий тягар. Тільки ось думка про те, що Новий рік доведеться зустрічати одній, не дуже тішила її.

Марина відчинила вікно, на вулиці був сильний вітер. З вікна 11 поверху у квартиру влетіло щось біле. Чи не птах? Ні, то був звичайний буклет. Вона підняла його і помітила, що щось написано великим шрифтом: «Почни життя з чистого аркуша, проведи Новорічну ніч у поїзді!» «Ну, так, звичайно… Новий рік у поїзді… мені нема до кого їхати, рідні тут, а до них я не піду. Ще nсуватиму людям настрій перед святом. Так, що тут у нас, — Марина включила ноутбук і переглядала рейси, — візьму до Москви і назад, чому б і ні? У вагоні було багато людей, це було несподівано. Марина думала, що всю дорогу проведе одна. Шуміла молодь, хоча в купе на Марину чекала старенька бабуся.

Як таких старих одними кудись відправляють. Який жа х!» — Вона відвернулася до стіни. «Зустріну спокійно цей рік, бабуся точно не завадить» Вже за пару хвилин бабуся дістала шампанське і влаштувала такий бенкет, що вся молодь зібралася в їхньому купе. «Так багато народу, душно, вийду подихаю…» Виходячи з купе, Марина побачила чоловіка біля вікна. Вона завмерла, її сер це так сильно би лося, що їй здавалося, воно вистрибне з rрудей. «Це він… не може бути такого… може це міраж? 20 років тому він поїхав до Німеччини…» Перед нею стояло її перше кохання, той, хто завжди в холодну погоду диханням зігрів її руки. Писав їй вірші.. чекав біля під’їзду, щоб побачити її чудове обличчя.

А коли Ілля мав би полетіти, Марина пролила чимало сл із. Ілля ж перестав писати вірші. Все, що з ним пов’язане, викликало лише найкращі емоції. Це було найкраще прожитого нею часу. Те, заради чого варто було жити. — Маринко, як давно ми не бачилися. Мені там було поrано, прожив лише до 18 років, більше не міг. Повернувся до Росії, тут нікого не було. Оселився в тітці в якомусь глухому селищі. Весь час працював, навчався, щось робив. Ось з відрядження повертаюся додому, тітка чекає. Не зумівши втримати у собі цікавість, Марина запитала: — А дружина? Чекає? — Ні, не чекає. Не може чекати та, кого нема. — В сенсі? — Нема у мене дружини – Чому? — Шукав у всіх тебе, а таких, як ти, нема!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *