Мама помітила, що дочка Анна носити незнайому їй річ. – Це чиє? – Ми з Настею помінялися. – Я ж тобі 100 разів говорила – не брати чужі мови. До бабусі поїдеш на вихідні, попроси, щоб вона розповіла історію про чужу річ. Бабуся була рада побачити дочку з онукою. Затопила баню, пригостила чаєм. – Бабуся, мама лає ться на мене, що ми з подругою обмінюємося промовами. Що тут поганого? – Ти знаєш бабу Ніну? З Лу стареньку. Так от, раніше вона була найдобрішою людиною, яку я коли-небудь знала. І вісь, що сталося, слухай: У школі мені сподобався хлопець. Твій дідусь Петро. Він тоді тільки з армії повернувся.
Порядним був, у моїх батьків запитував дозволу кожен раз, коли ми гуляти виходили. Ніна дуже часто йшла гуляти разом з нами. Мені це дуже швидко набри дло, адже з коханим хочеться побути наодинці. Потім я дізналася, що Нінка теж була закохана в Петьку. Я ділилася з Ніною всім, що відбувалося у мене з Петею. Вона вислухувала, але я зрозуміла, що вона збирає зло бу. У день, коли призначили весілля, я ніяк не могла знайти свої туфлі. Нінка запропонувала мені надіти свої. Що робити: погодилася. Сіли ми після весілля за стіл – а ноги так болі, що аж кричати хотілося. Цього вечора все не закінчилося.
Після весілля я кілька днів не могла встати з ліжка. Нінка забігала до мене, молока приносила. Петька дивився на мене – і було йому сумно: тільки одружилися, а я вже злягла. Як порядний чоловік, він кожен день проводжав Нінку додому, коли вона засиджувалася поруч зі мною до вечора. Одного разу приїхала відвідати мене тітка Віра. Побачивши мене, вона трохи дар мови не втратила: – Хто тобі так зробив! Ти ж скоро на тій світ підеш! Підняла мене, і силою відвезла на своїх руках до бабусі-знахарки. – Чиї подарунки приймала-запитала у мене старенька, ледь побачивши мене на порозі. Відразу згадалися ці туфлі. – Ох і ду рна ти! У неї ж не вийшло у тебе мужика відбити до весілля, так вона і вирішила зробити це після.
Гаразд, не плач. Допоможу я тобі. Не знаю, чого вона там чаклувала, але біль почала проходити. Повернувшись додому, я розповіла все чоловікові. Стала Я помічати, що Нінка не могла до нас в будинок зайти. Навіть за хвіртку не могла пройти. Кри чала: “молока принесла, візьміть”. На що чоловік відповідав їй: “не треба нам нічого, йди”. Поступово наше спілкування припинилося. Намагалася Нінка мені ще якось насо лити, але ми стояли стійко. Благо, чоловік зрозумів, в чому тут справа, підтримував мене, як міг. Так що, дорога, завжди пам’ятай цю історію, і не носи чужих промов. Подруга, можливо, не баж ає тобі з ла, але, все ж, будь обе режна.