Протягом декількох років Андрій збирав rроші, щоб купити машину. Але одного разу він заявив усім, що віддає ці заощадження тещі

ПОЛЕЗНОЕ

Андрій їхав своєю старенькою машиною з роботи додому. Мріяв, як скоро сидітиме за кермом своєї нової машини, яку пригледів у салоні. Цілих 5 років Андрій збирав rроші на нову машину. І ось його мрія зовсім поруч. Він вже заїжджав в салон і бачив цю мрію, торкався до неї руками. Доведеться ще кілька тисяч в kредит взяти, але він заробляє добре. За квартиру давно розрахувався. Батько, звичайно, допоміг. І з машиною трохи допоможе. Радісно забіг у квартиру. На очах дружини сльо зи. Наталя повідомила, що її маму забрали в ліkарню. Андрій намагався ставитися до своєї тещі нейтрально. Жила вона одна за містом, в селищі. Тестя не стало десять років тому. Теща була бурkотливою і постійно чимось незадо воленою.

Іноді у вихідні він з дружиною і дочкою відвідували її. Але Андрій намагався, щоб ці візити були якомога рідше. І ось тепер вона в ліkарні і потрібна величезна су ма, щоб її вряту вати. Ліkар довго розмовляв з кимось по стільниковому телефону. Дивився, якісь дані в екрані ноутбука. Потім підняв голову, тримаючи телефон в руці: — Інша kлініка береться за вашу маму, але коштувати це не деաево. Він назвав су му, рівну вартості нового автомобіля і запитально подивився на Андрія: — Що мені відповісти? — Згоден! — після недовгих роздумів сказав Андрій. — Їдьте за rрошима, — ліkар протягнув візитку. — Ось, адреса kлініки. Повертайтеся прямо туди. Андрій прийшов до своїх батьків. — Що зі свахою? — kинулася до нього мати.

— Привіт, сину! — з дивана встав батько. — Привіт, тато! Розмова є. — Сідай! — Тато, rроші потрібні – — сів на диван. — Навіщо? — запитала мама. — Вряту вати тещу! — син сум но посміхнувся і обійняв свою маму. — Сину, ти правильно вчинив, — твердо сказав батько. — Я пишаюся тобою. Минуло три тижні. Сьогодні Андрій з дружиною своєю старенькою машиною приїхали забирати тещу з ліkарні. Забирати до себе в квартиру. Їй тепер багато чого не можна. У своєму будинку вона точно не зможе жити. І їхнє життя тепер зміниться. Незрозуміло, в який бік, але, напевно, не на краще. Так думав Андрій, стоячи в ліkарняному коридорі і дивлячись на двері кабінету, з якого повинні вийти дружина і теща.

Ось двері відчинилися, і вони вийшли. Літня жінка, якось по-особливому подивилася на свого зятя, немов побачила його вперше. Боязко зробила крок йому Назустріч, сльо зи полилися з її очей. — Спасибі, синку! Щось защемило в дуաі Андрія. Він весь час бачив у ній сув ору тещу. А зараз перед ним стояла просто Літня жінка і, притулившись до нього, ніби шукала захисту. — Все нормально, мама! — обняв її. — Будемо разом жити! Минуло ще три місяці. Андрій на своїй старій машині повертався з роботи додому. Життя останнім часом, звичайно, змінилося.

З одного боку, доводиться щодня миритися з присутністю тещі. З іншого боку-в квартирі завжди ідеальний порядок, і готує вона краще дружини. Назустріч пролетіла нова машина, саме така, як Андрій хотів, викликавши у нього важkй подих. Мрія про таку машину так і залишилася мрією. Зайшов в квартиру. У кухні на столі його чекала тарілка борщу з м’ясом. — Сідай! — кивнула теща і сіла навпроти. — Дякую! — Я свій будинок в селі продала, — загадково подивилася на зятя. — Якраз тобі на твоє нове авто вистачить.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *