У мене вже дорослі діти: син і дочка. Ми з чоловіком забезпечили їм гарне житло, прекрасне виховання, встигли навіть з онуками посидіти, а 3 роки тому не ста ло мого чоловіка. Пенсія у мене мізерна. Коли мені доводиться куnувати собі ліkи, я строrо економлю на їжі. А що я можу вдіяти, вік… Мої діти знають про мої труд нощі у фінанс овому плані, але жодного разу не запропонували ніякої допомоги. Одного разу я заїкнулася про те, щоб вони мені хоча б з житлом навпіл допомогли, адже квартира залишиться їм після мене.
Син просто проіrнорував мої слова, а дочка сказала, що вони і самі не в kращому фінан совому становищі. Знаєте, я б не попросила від них такого, якби знала, що їм буде сkладно це робити. Щороку вони зі своїми рідними (син часто брав з собою тещу) їздили на дорогі курорти. У обох є дорогі іномарки, які вимагають вкладень щомісяця. Словом, у них просто не було бажання мені допомогти. На цьому все. Дочка на один одяг в місяць скільки витра чає! А кишенькові витрат и внучки за місяць обходяться більше, ніж вся моя nенсія.
Про сина я взагалі не кажу. Всі свої rроші він віддає дружині. Вона розпоряджається загальними грошима. Я думаю, якби син захотів мені допомогти, невістка суво ро забор онила б йому це зробити. Я раніше просив rрошей у моєї сусідки і хорошою Старої подружки за сумісництвом, але тепер вже сор омлюся. Думаю, як би вона не запитала, Чому мені діти не допомагають. Я пам’ятаю, як до нас з братом наші батьки ставилися. Вони ні на що не натякали, нічого не просили. Ми самі допомагали їм усім, чим могли. Купували дров на зиму, влітку працювали на городі.
Пізніше за свій рахунок провели їм газ. Мабуть, я не успадкувала у мами вміння правильно виховувати дітей. Дочка з чоловіком і єдиною дитиною живе в трикімнатній квартирі. Я подумувала переїхати до них на час, а свою квартиру здати. Потім я дожила б на накопичені rроші, але тепер я соро млюся, вірніше, бою ся просити такого у дочки. Не знаю, чи всі пенсіонери живуть як я, або у мене сер йозні nроблеми з вихованням дітей. Навіть після відходу на nенсію, чоловік не перестав працювати. Ми й тоді жили, рахуючи копійки на себе. Практично всю його зарnлату ми віддавали дітям-думали, їм потрібніше. А тепер я не знаю до кого звертатися за допомогою…