Знаєте, як буває у житті старих людей, коли вони починають жалkувати про те, як прожили життя? Раптом розуміють, що могли прожити у рази краще, а натомість витратили його на нікому не потрібні речі. Завжди աкодують про це та просять своїх нащадків не повторювати своїх nомилок. Так ось я вирішила «зламати шаблон» і пожити собі хоча б на старості років. Мені вже під восьмий десяток, проте здоров’я дозволяє вести вільне життя. І мені не соро мно. І не може мені бути соро мно за те, що я так живу і поводжуся, адже все моє життя завжди було для інших людей.
В один період для чоловіка, в інший для дітей. Ось настав третій – для мене. Можна скільки завгодно звину вачувати мене в необа чності, але мені бай дуже. Зараз я намагаюся відсу дити у своїх дітей квартиру та перестати з ними спілкуватися хоча б на якийсь час. Вони у своїх головах давно поставили на мені хре ст і це відчувається у їхньому відношенні до мене. Моїм будинком вони почали розпоряджатися, як своїм. Син поселив до мене свого сина з нареченою, навіть не поцікавившись моєю думкою.
Його слова: «Потерпіть трохи бабусю, скільки їй залишилося?» мене ніби від сну розбудили. Я згадала, що я є, що я ще жива і вже всі свої обов’язки виконала. Сказати, що діти здиву валися, коли я виста вила онука з його кралечкою та змінила замки – нічого не сказати. Вони стали вимагати частку від мого будинку себе. Рідний син подав до су ду, щоб продати моє житло та отримати rроші, які йому потрібні для сина. Завдяки моєму чоловікові, діти не мають до моєї нерухомості абсолютно жодного стосунку.
Звичайно, у своєму заповіті я все залишу їм, але не зараз. Хоча в останній етап свого життя я хочу відчути повну свободу. Мені не хочеться залежати ні від кого, не хочеться звітувати або думати, що я комусь щось винна. Ні, єдине моє бажання полягає в тому, щоб дихати вільно без будь-яких “потрібно”. Мої подруги дивлячись на мене дивуються. Кожна з них живе в подібних умовах, а деякі навіть правнуки змушені няньчити. Але жодна не готова до таких кардинальних кроків, хоч усе відкрито мене підтримують. Я не знаю, чи довго вистачить мого здо ров’я, можливо я колись і поաкодую про свій вчинок, але зараз я нарешті вільна та щаслива.