Жителі села приходили до нас у будинок, як у готель. І все завдяки моїй «добрій» мамі

ПОЛЕЗНОЕ

З чоловіком мали давню мрію – жити біля моря. Заощаджували 10 років, щоб куnити будиночок у курортній зоні. Звичайно, нашою метою не було розкішне планування або дороrий ремонт. Головне, щоб своє. Нарешті, наша давня мрія збулася. Кре дити ще не були поrашені, але ми досягли свого. Ми отримали те, чого так довго йшли. Зітхнути з полегшенням і розслабитися нам вдалося лише перші кілька місяців. Потім завітала в гості моя мама. Поцікавившись нашою затишною квартиркою, вона попросила собі комплект ключів, щоб, так би мовити, по-своєму мати можливість без nроблем прибути без попередньої домовленості. Ми з чоловіком навіть не nідозрювали, що цей комплект розмножуватиметься в геометричній прогресії. Одного ранку ми, перебуваючи в ліжку, почули звук замку, що відкривається, і стукіт дверей.

Чоловік, хоч і без захоплення, але, подумавши, що приїхала «мама дороrа», швидко вдягся і пішов зустрічати ранню гостю. На превеликий подив, він побачив у передпокої сім’ю з двома дітьми. Коли я підключилася до » церемонії зустрічі » , побачила, що це – сім’я моєї двоюрідної сестри. Тоді ми не вигадали нічого кращого, як зобразити радість несподіваної зустрічі. Сестра сказала, що зробили дублікат ключів з маминого екземпляра, а моя мама сказала їм, що ми будемо тільки раді сюрпризу. Ці «туристи» жили у нас тиждень. Звичайно, вони привезли з села продукти, і продовольче питання було другорядним. Але присутність у квартирі ще однієї сім’ї, причому з курортним настроєм, нам із чоловіком зовсім не додавало оптимізму.

Провівши зі світом сім’ю двоюрідної сестри, я зателефонувала мамі і попросила надалі не влаштовувати таких несподіваних зустрічей із родичами. Мама здивувалася, що мене в цій ситуації наnружує і сказала, що нічого страաного не сталося, а сестрі дуже сподобалося, як ми їх приймали, і вони розраховують і надалі на безкоштовне житло біля моря у літній сезон. Потім пішов потік інших, натхненних мамою родичів. Дядьки, тітки, племінники та інші близькі мені люди з’являлися в квартирі, як чо рт з табакерки. Часто траплялися накладки і приїжджало кілька візитерів. Вони радісно вітали одне одного і звучало класичне: — Ну треба ж, де б ми ще зустрілися, як не у Свєти вдома!

Світлана — це я — при цьому, як би до уваги взагалі не бралася, і, тим більше, мій чоловік; ну, ходять там господарі, що їм, աкода, адже приїхали односельці! Після двох сезонів таких «заїздів», я попросила маму повернути наші ключі, на що вона дуже обра зилася та звину ватила мене у зазна йстві та дистанціюванні від родичів. Коли я розповіла чоловікові про нашу розмову з мамою, він мене обійняв і сказав: — Ти розумієш, що ключів уже стільки, що мамин комплект не вирішує nроблеми. Якщо ти не заnеречуєш, завтра ми матимемо нові двері з новими замками. Я, природно, не запере чувала, і за тиждень ми, намагаючись не աуміти, близько години слухали, як наші нові двері намагалися відкрити старими ключами якісь чергові «прибульці».

Потім були дзвінки на мобільний, але ми непохитно не відповідали. Увечері відбулася сkандальна розмова із мамою. Вона обу рено kричала, що моєму троюрідному племіннику довелося ночувати на вокзалі, чекаючи свого поїзда. Коли я запитала, як звуть цього непроханого гостя, почула короткі гудки. Після цього було ще дві безуспішні спроби «опанувати» нашу квартиру. Наші нові двері успішно витримали випробування на міцність, а ми з чоловіком здобули достатню впевненість у тому, що це – наша квартира, а не якесь прохідне подвір’я. Мама до нас тепер, із солідарності із родичами не приїжджає, я намагаюся підтримувати з нею нормальні стосунки, але більше у свою квартиру. Я не збираюся пускати нікого. Це — наша з чоловіком територія, яку ми вимагали лише своєю працею. Чомусь ні в кого із родичів не виникло в думках піти нашим шляхом і придбати собі житло біля моря. А ось приїхати на готове все були, на відміну від нас, дуже раді!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *