Найцікавіше, що мені не допомагає навіть те, що всі ці чотири роки я його навіть не бачила. Нормальна людина постраж дала б пару місяців, ну максимум рік чи два і відпустила б цю ситуацію. Але не я. Бо же, як це бо лісно. Стільки років минуло, а бі ль не вщухає. Думаю, все тому, що він пішов з мого життя, нічого не пояснивши і не попрощавшись. Я довго гадала в чому ж справи, але одного разу мені таки вдалося дізнатися правду. Справа в тому, що ми були досить близькими друзями, ну, принаймні, мені так здавалося, і ми багато часу проводили разом.
Але одного разу все різко перер валося, і на мої спроби з’ясувати, що ж сталося, він просто відмахувався від мене або не говорив нічого виразного. Якоїсь миті він просто перестав виходити на зв’язок і наше спілкування припинилося. Мабуть, я не заслуговувала навіть на пояснення, такою незна чною персоною я була в його житті. І навіть усвідомлюючи все це, я не перестаю думати про нього та відчувати почуття до нього.
Загалом, у результаті зовсім випадково від наших спільних знайомих я дізналася, що в нього давно з’явилася дівчина. І що він усім відкрито уявляє її, і вони скрізь разом. Чути таке було дуже бо ляче. Чому не можна було просто розповісти мені про зміни у своєму житті? Виходить, що я його зовсім не знала, і ми зовсім не були з ним друзями. А потім до мене прийшло усвідомлення, що я вже не можу сподіватися на те, що ми колись будемо разом. З тих пір минуло чотири роки, але я все ще не можу викинути його з голови.
Усім здається, що я живу веселим та безтурботним життям, але в дуաі в мене повна порож неча. Мені скрізь здається він. Коли я зрозуміла, що це вже переходить усі межі допустимого, я звернулася до nсихолога і навіть до жодного, але поки що я не бачу особливих зрушень – ніде мені немає місця для сnокою та безnеки. Нічого не допомагає. Мені скоро тридцять, і мені здається, що це зі мною вже назавжди, і я ніколи не зможу полюбити когось іншого, вийти заміж та бути щасливою.