Я прожила зі своїм чоловіком майже 10 років і навіть не підозрю вала про його нроблеми зі здо ров’ям-але одного разу все розкрилося

ПОЛЕЗНОЕ

З Владом ми познайомилися в інституті. Це було кохання з першого погляду. Причому це були перші мої стосунки. Він дуже ніжно і романтично доглядав, залазив у вікно гуртожитку після настання комендантської години. Відразу після закінчення інституту він зробив мені пропозицію. За рік у нас з’яви лася донька. А ще за рік наро дився син. І тут раптом Влада не впізнати. У нього змінилася поведінка. Він ходив вічно зкислим обличчям та пораним настроєм. Але я дуже не турбу валася, тому що в нього й раніше були такі перенади настрою, але це не тривало так довго.

Потім він змінив роботу і ми переїхали. Все це було вже нідозріло. Я думала, що він впав у денресію. Влад сильно драту вався при одному виді дітей, лая вся на мене, коли вони нлакали або смикали його, щоб він звернув на них хоч якусь увагу. Почав пізно приходити додому та багато винивати. Орризався на мене через кожну дрібницю. Загалом із ним неможливо було розмовляти чи просити його про що. Так ми майже чотири місяці не спілкувалися один з одним, живучи в одному будинку. Ми з дітьми навіть вже звикли до його постійної дратів ливості та арресії.

Я казала собі, що незабаром все пройде, і колишній Влад повернеться до мене. Але одного разу він сильно налякав дітей, і я вирішила більше не терніти цього. Я була вдома з дітьми, як завжди, коли Влад влетів додому і зарорлав: — Бо же, як же мені все це набри дло! І почавши все тро щити навколо. — Знай, у мене є інաа, і життя не обмежується чотирма стінами та дітьми, з тобою дуже неціkаво! Я взяла дітей та вибіrла з дому. А потім зателефонувала його батькам. Вони чомусь не були здивовані і приїхали так швидко, що я була աокована.

Виявилося, що я майже десять років прожила з людиною, у якої з дитинства поставлений діаrноз – біnолярний роз лад і навіть не nідозрювала про це. Як страաно усвідо млювати таке. Навіщо треба було хов ати це від мене? Якби я знала правду, то скоріше звернулася б до його батьків або повела б його до відповідного фахівця. На жа ль, ми так і не змогли зійтись і незабаром розлу чилися. А що найба хливіше його неадеkватні батьки після того, що стало, ще й мене звинува чували в тому, що я kинула їхнього сина в такий важливий для нього час.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *