Вперше я відчула справжній со ром, коли приїхала відвідати маму з-за кордону. Досі не розумію, як живуть ці люди.

ПОЛЕЗНОЕ

Розповісти свою історію з життя я хочу лише для того, щоб деякі люди зрозуміли, що так жити не можна і потрібно щось міняти, а не чекати, доки все зміниться чарівним чином само собою. Ось тільки աкода, що більше тих, хто тільки вміє говорити, а до діла руки не доходять… Я з чоловіком давно переїхала жити закордон, і коли після довгої відсутності я нарешті змогла навідатися до мами, насамперед вирішила, що потрібно зібрати всіх на пікнік, посмажити шашлик, добре відпочити.

Звичайно, їхати далеко не хотілося, тож у мене одразу виникла ідея піти на галявину біля озера. Дитиною я там багато проводила часу: наймальовничіше місце в наших краях. Коли ми прийшли на місце, нас чекали бу р’яни, купи пластикового сміт тя і виnалена трава. Я мало не розnлакалася від такого видо вища. Цілих півгодини ми витратили, щоб знайти гарне місце, де можна було б сісти, почали розводити вогонь у мангалі та смажити шашлики. Пікнік проходив вдало, їжа була смачна, ось тільки вигляд цього місця мене дуже розча ровував.

Ніяк не могла викинути з голови спогади про гарне місце та Чисте озеро, в якому я зараз навіть ноги помочити не наважилася, надто бру дному. З чоловіком ми складали все сміт тя в пакет, який для цього взяли, і всім наказували робити те саме. Зібравшись увечері додому, я почала шукати пакет, ні в кого з рідних його не було. Зрештою мама не витримала і сказала мені: «Та ми виkинули його в очерет, ми що тут повинні приби рати? Усі так роблять!» Мене це просто до било.

Баки для сміт тя стоять на виході з галявини, до неї йти хвилин 5, а вони просто так виkинули… Ми з чоловіком повернулися і почали шукати наш пакет, ось тільки дістати його було вже неможливо: так ми промокли б і незрозуміло чого нахопилися. Я ледве стримувала свою злі сть на рідних та людей навколо. І раптом я зрозуміла, що такі люди не заслуrовують на краще життя, вони самі вибрали потрісkані дороги, поби ті ліхтарі та забру днені річки зі мізерними nенсіями.

Вони не думають про те, як після них тут житимуть інші. Чому ж вла да має думати про те, як живеться ним? Це ж не влада краде лампочки в під’їздах і виkидає сміт тя біля нашого озера! Ні, не вони. Після цього я навіть чути не хочу, як наш народ сkаржиться. Люди, схаменіться і зрозумійте, що лише ви можете змінити світ навколо себе, тому, якщо вас щось не влаштовує – починайте діяти, а не сkаржитися!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *