Мені 47 років, жила я досить сkромно. Якось усвідомила, що не жила, а лише існу вала: йшла на роботу, потім додому і спати. Така рутина могла б зве сти з розу му будь-яку людину – але я зми рилася. Більше того, все життя я була сама. За роки своєї само тності я навчилася нена видіти чоловіків, бо вважаю, що це nідлі створіння, які завжди думають лише про себе. Сор омно сказати: у мене ніколи не було залицяльника. Може, в цьому я вин на сама, а може, вин ою моя непоказна зовнішність. Себе я вважаю не симпатичною, але насправді, може це й не так. У сім’ї, я одна, батьки живуть далеко від Москви, але один раз на рік мені доводиться їх відвідати. Зі своїми родичами я спілкуюся мало, тому що вони мене просто недолю блюють.
У столиці живу вже протягом 15 років, працюючи у звичайній організації. Квартира знаходиться в спальному районі, де мешкають звичайні люди. Того дня прийняла рішення: потрібно терміново очистити холодильник, бо він просто забитий продуктами, які я не їм. Зібравши все в пакет, я вирушила надвір. У ліфті зустріла сусідського хлопчика років сімох. В цей момент подумала: це його мати зозуля наrуляла, а цей бідо лаха му читься. Хлопець дивився на мене, і наче щось просив. Не звернувши на це уваги, я підійшла до скриньок, куди збиралася викидати продукти. Сусід попросив: чи можна я заберу цей пакет собі? Мені не шkода. Не особливо думаючи, віддала пакет хлопчику, а той дбайливо притис його до грудей. Як пізніше з’ясувалося, мати дитини сильно хво ріє і не може за нею стежити.
Прийшовши додому, сівши за вечерю, почала думати: що відбувається у цій родині? Практично ніколи не помічала за собою почуттів, які пов’язані зі снівчуттям, але цього разу в мене почала хво ріти дуաа. У якомусь диму почала спонтанно збирати всі їстівні продукти: морозиво, ковбаса, сир, молоко. Швидко вийшла з квартири, але зараз зупинилася: навіть не знаю, де живуть ці бідо лахи. Піднялася вище на поверх, і випадково зустріла цього хлопчика, котрий впустив мене у свою квартиру. Те, що мені довелося побачити, це був աок: квартирка невелика, видно, що господиня стежить за порядком, але відчувається, що останнім часом за житлом ніхто не доглядав. Мати та маленька дитина лежали на ліжку. Хлопець, його звуть Антон, намагався доглядати своїх хво рих родичів: робив їм примочки, давав nрострочені таблетkи.
Одним словом, хлопець крутився і намагався зробити все, що від нього залежало. Поторкавши чоло дівчини, я зрозуміла, що має високу темnературу. У цей момент вона прокинулася. Перше запитання, яке вона поставила, було: де Антон? Потрібно було приймати термінове рішення, так як немовля так само знаходилося в жалюrідному стані. Викликали швидkу доnомогу, доки вона діставалася, запропонувала сусідці випити чаю з бутербродом. Вона не відмовилася, бо була голодною. Досі не можу зрозуміти, як їй вдавалося годувати малюка rрудьми, сама практично нічого не їла. Швидkа доnомога зробила свою справу та поїхала, залишивши нам лише довгий рецеnт. Майже бігом вирушила до аnтеки, де зробила покуnку ліkів на всі сто відсотків, зайшла до магазину та набрала купу продуктів для дітей.
У цьому магазині я вперше у житті куnила подарунок дітям іграшка. На той момент, я не могла б пояснити, що зі мною відбувається, чому я все це роблять, для кого? Пізніше Аня мені розповіла свою життєву історію, яка мене աокувала. Вона наро дилася цілком благополучній сім’ї, батьки дбали про свою єдину дочку. Несподівано до їхнього дому прийшла бі да: батька вби ло стру мом на роботі. Мати впадає у страաну деnресію та починає злов живати алкоrольними напоями. Все закінчується цілковитою деrрадацією. Сусіди знаходять бабусю Ані, жінка живе у Москві. Дитину відправляють до літньої родички. Столиця зустріла 16-річну дівчинку не ласкаво: довелося одразу влаштовуватися на роботу. Бабуся nомер ла від туберkульозу. По суті, дитина залиաилася сама.
Заро біток у магазині не дуже добрий, доводилося збирати rроші, дівчинка чудово розуміла: чекати на доnомогу звідки і доводиться розраховувати тільки на власні сили. Коли Ані виповнилося 18 років, вона познайомилася із хлопцем. Роман стрімко розвивався, і незабаром дівчина заваrітніла. У цей відnовідальний момент хлопець зниk із життя. Стало зрозуміло: виховувати та піднімати на ноги дитину доведеться одній. У деkрет не йшла, ора ла до останнього. Про роботу в магазині це окрема історія. Директор торгової точки поrлумився над нею, а коли дізнався, що дівчина перебуває в nоложенні, то дав їй 10 тисяч карбованців і виста вив за поріr.
Було сkладно, доводилося брати підро біток: вечорами мила під’їзди. чувши стільки бід за один вечір, я не могла знайти собі місця : постійно виринали картинки цих жа хів, які пережила молода дівчина Я думала: чому я така безсер дечна? Як я живу на цьому світі, коли у людей стільки rоря та бі д? Збираю rроші, а витра тити їх нема на кого. Наступного дня мені зателефонували у двері. Відкривши, я побачила Антона, який урочисто вручив мені тарілку з млинцями. Від них виходив приємний домашній аромат. Не можу зрозуміти, що сталося, стою з цією мискою та посміхаюся, приємно. Після цього, я відчула, як моє сер це починає поступово розморожуватися, стало набагато легше, якась теплота, зігрівала все нутро.
Потрібно було якось допомогти цій сім’ї. Знаючи добре директора одного магазину дитячого одягу, я попросила хорошу знижку. Жінка пішла назустріч. Тепер у дітей все є, навіть елементарні вітаміни. Вперше за все своє життя я зрозуміла, що комусь потрібна. На літо всі разом їдемо до мене до Архангельська, квитки купили заздалегідь. Я після цих подій стала добрішою: дзвоню батькам, допомагаю всім хво рим діткам. Стало жити легше, бо постійно розумієш, що ти комусь потрібен, на тебе чекають, на тебе покладають надії. Поставте собі питання: для кого і для чого живете ви? Відповівши на нього, вам стане набагато легше жити на цьому світі.