Мій син відмовився віддавати нам свою пенсію по інвалідності. Буквально недавно він уперше сам отримав її і вирішив залишити її у себе. Це, каже, мої гроші, а не ваші! І прокоментував він це так: Ви до мого повноліття все собі забирали! А тепер усе буде інакше». Але що раптом трапилося, я так і не зрозуміла чи він завжди думав, що ми чинимо несправедливо? Хоча це далеко не так, зараз поясню чому. Я багатодітна мати і всього маю троє дітей. У нас повноцінна сім’я і все життя ми намагалися, щоб діти ні чого не потребували і жили в любові та турботі. Олег – мій первісток. У два роки у нього виявилися серйозні проблеми зі здоров’ям, і йому встановили інвалі дність. Я все його дитинство займалася його реабілітацією з логопедами та дефектологами – і, що найважливіше, не дарма. Він закінчив дев’ять класів з відзнакою. Потім вирішив продовжити навчання в коледжі і вивчитися на кухаря, тому що у нього з раннього віку була пристрасть до кулінарії. А я підтримувала його у всіх починаннях та прагненнях.
Ми зробили все, щоб надалі, якби з нами трапилося щось, він був абсолютно самостійною людиною, яка здатна себе прогодувати і не залежати ні від кого. Я ніколи не працювала, тому що тільки догляд за Олегом займав у мене купу часу, та й іншим двом дітям потрібно теж приділити належну увагу. Так, ми жили досить скромно, але все необхідне мої діти завжди були. А його пенсія та допомога дуже нас рятували. І донедавна всі ці гроші йшли на реабілітацію Олега. Але буквально років зо два тому, коли він уже не потребував лікування, його пенсію ми витрачали на потреби сім’ї. А зараз Олег став уже зовсім дорослим, як вважає. І тому що з вісімнадцяти років його пенсію стали перераховувати особисто йому на карту, він вирішив вчинити з нами таким чином.
Але я вважаю, що це несправедливо, тому що він практично повністю живе за нас рахунок: проживає у нас, харчується з нами, одягаємо і взиваємо його теж ми, загалом повністю утримуємо його. І коли я поговорила з ним на цю тему, з’ясувалося, що він не збирається з’їжджати і жити самостійно. Тоді до чого це все? Я думаю провчити його та вигнати з дому, але не хотілося б йти на такі крайні заходи. Сподіваюся скоро все налагодитись, і я не буду змушена так вчинити з ним. Адже доки він живе в сім’ї, він просто зобов’язаний вкладатися, тому що в сім’ї прийнято чинити так і інакше.