Тамара терпіти не могла свого зятя. Сільський чоловік, який і не чув про гарні манери, працював водієм-експедитором, а вечорами сидів за своїми комп’ютерними іграми. Вона зробила все можливе, щоб уберегти Олександру від такого кавалера, але той використав найбанальніший, але дієвий спосіб – зробив її дочку мамою, а Тамару бабусею. Тут уже робити нічого: жінка вдосталь надивилася серіалів і чудово знала, що якщо зараз вона наробить дурниць, то потім узагалі залишиться без онуків. Довелося швидко справити весілля. Цей розумник хотів відвезти Сашка на орендовану квартиру; бач, що вигадав! Оселила їх Тамара у себе – навіть велику кімнату їм виділили. – Доню, а чому твій знову у свої танки грає? – невдоволено бурчала Тамара. — Ти цілий день із дитиною, дав би тобі відпочити! – Мамо, він так відпочиває. Зараз пограє і піде укладати малу спати, – щебетала донька. – Досить до нього чіплятися. Ні, не такий уже й поганий, цей Василь.
Тамара вже десять років як овдовіла, і нещодавно навчилася сама лампочки в домі міняти. А він їй усі дверцята на кухні полагодив, і змішувач новий встановив, не кажучи вже про решту чоловічої роботи. Але краще жити з шафами, які не закриваються, ніж змиритися з тим, що дочка житиме з цим приїжджим, який поквапився на їхню трикімнатну квартиру. Ще й кар’єру Сашка поламав: Тамара завжди мріяла бути балериною, але не вийшло, а ось донька мала безперечний талант. А тепер після декрету їй тільки й світить працювати якоюсь викладачкою танців у місцевому Будинку культури. Ні, таки поганий цей Василь, дуже поганий. А зять, здавалося, навіть не помічав її невдоволення. Ходить мамою її називає, теж мені – маму знайшов. – Мамо, як ви смачно готуєте! – хвалив він будь-яку приготовану нею страву. Тамарі так і хотілося йому сказати, що в тарілці дочки котлета набагато смачніше, бо в ній добірне м’ясо, а в його котлеті – курячий фарш та хліб. – До речі, інші за комп’ютером не просто так сидять, а гроші заробляють, – заявила якось Тамара, наливаючи всім супу приготовленого на вечерю.
– Он, у сусідки Люби син працює програмістом. — А я теж хотів піти вчитися на програміста, — відповів Василь, відкушуючи від черствої скибки хліба, люб’язно підсунутої тещею, великий шматок… — То чому ж тоді не пішов? – Усміхнулася Тамара. — Та чому ж пішов, — відповів зять. – Вчинив, але вчитися не зміг і мене відрахували. – Прогулював, – кивнула Тамара. – У танчики свої грав. – Ну, мамо! – втрутилася Олександра. – Василь ночами працював, бо жити на щось треба. Я йому кажу, щоб він пішов на заочне навчання, а він не хоче. — Зрозуміло – це ж треба думати, а не кермо крутити, — зауважила Тамара. Дочка шикнула, і Тамара гордо пішла до своєї кімнати. Але більше, ніж самого зятя, Тамара терпіти не могла його рідних, яких бачила лише раз, на весіллі, але цього їй вистачило сповна. Тому, коли Василь, ховаючи очі на підлогу, сказав Тамарі, що до них на один день приїдуть його батьки, вона ледь не впала — цього їй не вистачало!
– Нехай заночують у готелі, – безкомпромісно заявила вона. — Та я їм так сказав, — промовив Василь. – Однак вони хотіли, щоб ми разом повечеряли та познайомилися ближче. Тамара тільки-но зібралася сказати, що цього не буде, як знову втрутилася дочка Олександра: – Ой, як добре, я спеку пиріг і рулет курячий, а ти, мамо, приготуєш свій фірмовий плов! Тамара зітхнула. – Гаразд, – буркнула вона. – Нехай приїжджають. Як Тамара і побоювалася, гості виявилися галасливими та безтактними, з собою нічого не принесли, навіть не здогадалися зробити онучці якийсь подарунок і весь час натякали, що ціни в готелі просто вражають, а квартира у них така велика. За вечерею мати Василя, дивлячись, як Тамара накладає йому плов, раптом сказала: – Свахо, ти цьому дармоїду багато не накладай! Він їсть як у себе. Ми його як із дитячого будинку забрали, то він тільки те й робив, що їв і навіть не замислювався, що своїх сестер об’їдає! Тамара розгубилася і перевела погляд із Василя на сваху, а потім на дочку. Судячи з лиця Сашка, вона теж уперше таке чула.
— Ти про це не розповідав, — здивувалася жінка. – Такий собі! – Вигукнула сваха. – Невдячний він! Ми його вирощували, шматок хліба від серця відривали, а потім він узяв і втік. Бо, бачите, надумався вчитися. Та ми швидко з нього цю безглузду ідею витрусили. Нагадали, скільки грошей у нього вклали, а нам ще дочок піднімати. Тоді він пішов працювати, ми одну вивчили, а тепер другу приїхали влаштовувати. Ночувати гостей Тамара не лишила. Дочекалася, коли дочка піде укладати онучку спати, і покликала зятя. – То ти що означає, покинув навчання через те, що пішов працювати для цих? – Вона недбало махнула рукою у бік дверей. — Мамо, не думайте про них погано, — попросив Василь. — Вони мене всиновили, дах над головою дали, годували мене — я ніколи не їв так смачно! – Він помовчав і додав. — Ну, якщо чесно, у вас смачніша, ви так добре для мене готуєте!
– А вчитися, мабуть, ти й сам не хотів? – із підозрою запитала Тамара. — Та хотів я, хотів, — сказав Василь. – Але спочатку треба було вивчити сестру, а тепер он у мене Сашка з Юличкою є – їх годувати треба. – Зрозуміло, – простягла Тамара і пішла до своєї кімнати. З того часу котлети в тарілці зятя були такі самі, як і в доньки. А через тиждень Тамара з байдужим виглядом, ніби мимохідь, мовила: – Василю, я домовилася, щоб тебе взяли до нас адміністратором. Комп’ютери налаштовувати вмієш? – Вмію, – розгубився Василь. – От і добре. Зарплата буде такою ж, а часу більше. Проте маю одну умову. – Я згоден, – перебив її Василь. – На все згоден! – Ти відновишся і продовжиш навчатися, – закінчила Тамара. Сашко кинулася обіймати маму і з вдячністю вимовила: – Мамо, ти в мене найкраща! -А готувати ви стали ще смачнішими, – зізнався Василь. Тамара знизала плечима і вдала, що нічого особливого не сталося. Ні, не такий він і поганий, цей Василь…