Їду сьогодні автобусом. Заплатила, одягла навушники, сиджу. Раптом крізь музику чую крик. Усі пасажири обернулися на задні лави.

ПОЛЕЗНОЕ

Їду автобусом. Заплатила, начепила навушники, все спокійно. Тут крізь музику я чую стогін та крики. Усі пасажири дивляться на задні лави. Там сиділа вагітна жінка; мабуть, перейми. Водій не розгубився, сказав, що наступна зупинка – пологовий будинок (хоча це не його маршрут); зупинив автобус; ті, кому далі не треба – вийшли. Я залишилася, бо нікуди не поспішала і хотілося хоч чимось допомогти.

Водій мчав, як швидка допомога, до пологового будинку. Потім водій зупинився біля пункту призначення, вибіг, взяв її на руки та поніс у будівлю; я в цей час знайшла в її сумочці мобільник, потім знайшла контакт «чоловік», зателефонувала, сказала, мовляв, так і так, ваша дружина народжує, пояснила ситуацію, назвала адресу. Взяла її речі з автобуса та помчала за водієм. Там він передав її до рук лікарів, речі передали до реєстратури. Ми з ним чекали на приїзд чоловіка. Зустріли, проводили. Поки чекали, розмовляли, кльовий мужику! Дядько Мишко, водій 30-ого автобуса; ти кльовий

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *