Я все життя відчувала себе другосортною людиною у своїй власній сім’ї. Таке більше не повинно тривати

ПОЛЕЗНОЕ

Все своє дитинство я почувала себе непотрібною дитиною та зайвою в сім’ї. Справа в тому, що мама вийшла заміж за мого батька лише тому, що була ваг ітна мною. Але їм вдалося побудувати міцну родину, і вони досі разом. Потім з’явилася Мілена, вона молодша за мене на чотири роки. А ось вона була довгоочікуваною дитиною. Усі її обожнювали і буквально обожнювали, порошинки з неї здували. Мілена ще з самого дитинства виявляла наполегливий та егоїстичний характер, тобто по суті була примхливою дитиною, але це тільки розчулювало моїх батьків. Її дуже сильно балували та дозволяли їй буквально все, виконували будь-яке її побажання. Хоче вона іграшку дорогу, будь ласка, вона ж маленька, казали батьки, а мене навіть не питали, чого я хочу, купували що потрапила. Мілена завжди мала на першому плані. Їй багато часу приділяли: робили з нею уроки, водили на різні гуртки.

А я була дуже самостійною, бо іншого вибору в мене просто не було. Мені доводилося самій пробивати дорогу до життя. Я сама перепробувала купу безкоштовних секцій, доки не зрозуміла, що мені дійсно подобається. Так я почала регулярно відвідувати шахову секцію в школі. Також я була відмінницею у школі. А потім вступила до інституту на бюджетне відділення та закінчила його з червоним дипломом. Але мною ніхто не пишався, не радів моїм успіхам — все сприймалася як належне. А Мілена виросла справжньою красунею. Батьки нею захоплювалися. І це було єдиним її досягненням у житті. Завдяки батькам вона здобула золоту медаль у школі. Вступила до університету на платне відділення. Я більше не могла жити в такій атмосфері і в двадцять років нарешті переїхала від батьків. Вирішила спробувати свої сили у столиці та бути подалі від них. Нікому не побажаю відчувати себе другосортною людиною у своїй власній родині. Коли я поїхала, вони мною абсолютно не цікавилися, лише я іноді дзвонила їм і слухала їхні постійні розповіді про сестру.

Потім я одружилася, народила дітей. До речі, своїх дітей я люблю однаково. Ми з чоловіком займаємося бізнесом та фінансових про блем у нас немає. Батьки мої вже люди похилого віку і їм потрібна допомога. Нещодавно у батька трапився інсу льт, і його паралізувало. Я почала допомагати їм, надсилати певну суму грошей щомісяця. А Мілена тим часом все ще проживала разом з ними. І так і не вийшла заміж. Каже, що не змогла знайти гідного її краси чоловіка. Коли я поїхала відвідати батьків, мама почала дорікати мені за те, що я недостатньо їм допомагаю. А я відповіла, що Мілена теж їхня дочка, і вона теж повинна щось робити для своїх батьків. Тим більше, що вони свого часу робили все можливе та неможливе для неї. Я вирішила, що продовжуватиму допомагати їм, але бачити їх більше не хочу.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *