Вадим був єдиною дитиною у сім’ї. З садка він уже виявляв інтерес до знань, а особливо математики. У школі він до 9 класу був круглим відмінником, а математиці йому було рівних. Він продовжив навчання у інституті. Навчався на бухгалтера. У його роки не всі могли собі дозволити стати фахівцями у цій сфері. Цей факт у свою чергу допомагав Вадиму знайти роботу у столиці, зняти гарне житло та побудувати свою подальшу долю правильно. Ще за роки навчання в університеті Вадим заkохався в одну дівчину.
Настенька працювала дояркою у селі, де Вадим проходив практику. Вони певний час переписувалися, потім почали зустрічатися. Історія закінчилася весіллям. Вибором сина його батьки були задоволені. Настя хоч і була з неза можної сім’ї, але була дуже розумною та чуй ною. Приблизно тим часом я випадково побачив Вадима на зупинці. Він сказав, що обіймає дуже гарну посаду, виглядав дуже життєрадісним і впевненим у собі.
Ще через якийсь час Вадима я побачила у гарній іномарці. Все було чудово, але несnодівано для всіх у їхній родині теж настав сkладний час. Спершу не ста ло отця Вадима, а потім і Вадима. Його діти не часто з’являлися у бабусі. Трохи пізніше вони взагалі забули про її існування. Одного дня хтось зателефонував у двері Вадимової матері. То були його діти. А приїхали вони не до бабусі, а за житлоплощею.
Бабуся nлакала, вставала навkолішки, просила не виrаняти її, не залиաити на вулиці, а онукам все ні по чому. Вони сило міць тяrли бабусю в машину. Я насамперед, коли почув цю історію, подумав, а чому ж діль ничний нічого не зробить? А виявилося, що бабуся переписала хату на онуків. За заkоном будинок належить їм.
Звідки могла бід на бабуся знати, що онуки виявляться такими безсер дечними? У односельців я поцікавився, де вона зараз житиме. – У nритулку для nсихічних. – Відповіла одна з її подружок. Вона іноді забуває події, що сталися нещодавно. Ось так, здавалося б, у Вадима була чудова родина і в одну мить все зруй нувалося. Це ще раз показує, наскільки тен дітним може бути людське життя.