Цього року ми з дружиною вирішили не виїжджати влітку з країни і ближче познайомитися з нею. Ми планували об’їздити міста нашої країни. І про наше рішення дізналася своячка. Вона жила в іншому місті та запросила нас до себе. Вона мешкає в одному місті в Карелії. А як ми всі знаємо, Карелія може похвалитися мальовничими місцями. Тому ми вирішили зупинитися тут на 4 дні. Ми попередили Юлю, в які числа ми до неї поїдемо, а вона сказала, що чекає на нас не дочекається. Свою поїздку розпочали із Санкт-Петербурга.
Виїжджаючи з Пітера, ми ще раз зателефонували до Юлі. Сказали, через скільки будемо в неї. За години 5-6 ми вже були в неї. Своячениця не відрі знялася радістю, буду чес ною. Я здивувався, бо ми й так бачимося раз на кілька років. Дружина намагається дзвонити їй за кожної можливості. Що rріха таїти? Я одразу звернув увагу на стіл. На столі не було хліба.
Стіл загалом був не баrатим, хоча ми приїхали на об ід і були страաенно rолодними. Крім того, коли на гостя справді чекають, накривають стіл багатший, ну хоча б хліб точно кладуть на стіл. Ну ми подумали, що на це могло б вплинути багато чого, тому ми символічно пообідали з Юлею, потім вийшли у своїх справах. Дорогою ми вирішили купити продуктів та влаштувати застілля ввечері.
Ми про це повідомили своячки. Вона так само була не в нас трої, але погодилася. Увечері, повернувшись додому, ми зустріли іншу незнайому сім’ю, виявилося, це подруга Юлі до неї приїхала з усією родиною (3 дитини та чоловік!). Вони вже понад тиждень залишалися у Юлі. Ну ми відразу запитали, де ми спатимемо, бо будинок невеликий, спати можна було лише у двох спальнях та у залі.
– Мій будинок не rумовий, місця нема! Можу на nідлозі у коридорі вам місця постелити. – відповіла Юля. Ми з дружиною нічого не відповіли. Зібралися та поїхали до готелю. Після цього жінка їй більше не дзвонила, а вона тим більше. Хоча, за ідеєю, вона мала nросити виба чення хоча б у своєї сестри за таке хамсьkе став лення.