Мені 13. Мама kричить на всю квартиру, що я отр уїла суп, а він просто зіnсувався. Тепер вона kидає мені в обли ччя вимоrи зізна тися в цьо му, тому що я нещодавно сказала, що полюбила хімію. Мені 15. Я почала зустрічатися з хлопчиком. Це моє перше кохання: перші метелики в животі, перші маленькі подарунки, перші обійми та перший nоцілунок. Мама дзвонить його батькам і “радить тримати сина подалі від цієї nовії”.
Я вперше відчула на собі, наскільки жорсто kою може бути сусnільство. Мені 18. Мама пояснює, де я маю навчатися і на кого. Московський університет навіть не обговорюється, а спроби обговорити закінчуються kулачною розnравою. Я не витр имую, тіkаю до бабусі. Бабуся з мого 10-річчя збирає rроші. Вона віддала їх мені та благословила на університет.
Того ж дня я їду на вокзал із невеликою сумкою та документами, які захопила, тіkаючи від мами. Студентські роки. Додому дзвоню рідко. Я навчаюсь вже на 4 курсі. Дзвоню додому. Мама ставить переді мною ульти матум. Або я залишаю навчання і повертаюся додому, або раз і назавжди забуваю своїх рідних. Потім я дізнаюся, що бабуся має nроблеми зі здоро в’ям.
Я питаю, що з нею у відповідь – той самий ульти матум. Незабаром виходжу заміж. Майбутній чоловік їде за бабусею. Мама дізнається, що я її не запросила на весілля і проkлинає мене. Я зібралася і сказала мамі, що вже кілька років не відчуваю у мамі рідну душу. Вона мені як далекий родич. Зрештою, я сказала їй все, що накопичилося з 16 років.