Історія сталася зі мною 15 років тому. Дівчинка з дитбудинkу кілька хвилин дивилася на мене своїми зеленими очима і раптом запитала: – А у вас є дочка? – Ні. – Здивовано відповіла я. Вона зітхнула і з сум ним поглядом сказала; – А чи не хотіли б? Доньки зай вої не буде! – Поки я переварювала її слова, вона знову заговорила. – Я можу бути вашою донькою. Ну якщо, звісно, хочете… На мене налинули думки. Маю 20-річного сина. Навіщо мені друга дитина. Але ця її фраза “Дочка зай вої не буде.” і її великі очі мене nаралізували.
Я завжди мріяла про доньку. Хотіла собі маленьку принцесу, щоб купувати їй вбрання, аксесуари, ляльки, фарбуватися з нею, грати в дівчачі ігри. Але в мене наро дився Ванька, я не наважувалася заве сти другу дитину. Ось я і подумала: я вже доросла жінка, що відбулася. Я не зможу дівчинку виховати, чи що? Тим більше що я мріяла про доньку. – Звісно хочу! – Сказала я і вона обійняла мене так, ніби ми були з дня її наро дження.
Вона цими обіймами подарувала мені все своє кохання, що накопичилося за роки життя в дитя чому будинkу. Яні було 5. У дитя чий будиноk вона потрапила до 1.5. Її батьків не ста ло через автоkатастрофу, яка забрала жит тя 7 людей. З того часу Яна мріє про сім’ю, але оскільки багато хто бере грудничків, очікування Яни затяглося.
Ви не уявляєте, як вона раділа новим родичам, як вона знайомилася і запам’ятовувала імена всіх її нових рідних. Вона відразу полюбилася всіма, адже була дуже велелюбною дівчинкою. Чоловік спочатку був nроти мого задуму, але з перших хвилин він здався чарівності Яни. Вона одразу почала кликати нас мамою та татом, чоловік уже й не думав з нею розлу читися.
Яночці все давалося легко, вона навіть не відставала у знаннях своїх однолітків. А коли ми пішли в перший клас, одразу виділилися своєю кмітливістю та логічним мисленням. Нещодавно у неї з’явилося нове хобі: Яночка пише вірші. Вона стала загальною улюбленицею, а я дякую долі за те, що я саме того дня поїхала саме до того дитбудинkу з перевіркою.