Кілька років тому мій син познайомився з однією дуже милою дівчиною з села. Вона навчалася в університеті у нашому місті. Вони поkохали один одного і вирішили одружитися. А після весілля переїхали до нас жити. Ми самі їм це запропонували, тому що живемо у великій приватній оселі, де тісно точно нікому не буде. Свою невістку я люблю як рідну дочку. Дівчина дуже вихована, порядна, господарська та дуже любить мого сина.
Але її батьки дуже цікаві люди. Відразу після того, як молоді одружилися та переїхали до нас, вони стали нашими частими гостями. Вони вже не знали, який привід придумати, щоб до нас приїхати. То свята хочуть відзначити у нас, то були у місті і вирішили заглянути. І завжди їхній приїзд затягувався на кілька днів. До того ж щоразу, коли вони приїжджали, чомусь брали із собою то друга, то родича якогось. Н
у а я нічого не говорила, бо боя лася обра зити невістку. Думала, потерnлю кілька днів і це закінчиться. Але в останній їхній візит вони перевершили самих себе і заявили нам наступне: Незабаром наша молодша дочка закінчує школу і вступатиме до інституту, тож поживе у вас. Я як почула це, мало не поперхнулася водою. Цього разу я точно вирішила, що просто так це не залишу і поговорю з ними. Але зроблю це, коли ми залишимося з ними наодинці.
Але моя невістка випередила мене і сказала їм: Милі мої батьки, сестро, коли приїде на навчання, житиме так само, як і я, в гуртожитку! Цей будинок Галини Сергіївни та Віктора Павловича, ми з чоловіком тут теж тимчасово, доки не вирішиться питання із власним житлом. А ставити перед фаkтом батьків чоловіка це, як мінімум, прояв невихо ваності. Будь ласка, давайте закриємо цю тему і вважатимемо, що цієї розмови не було. Після цього вони і в гості стали приїжджати рідше і поводитись стали скромніше.