Майже рік тому я був на весіллі. Там же я познайомився з однією дівчиною, яку одразу представив у ролі своєї дружини. Тоді я й зрозумів: ми маємо бути разом, чого б це не коштувало. Виявилося, що вона має чоловіка, але цей факт не сильно мене збентежив. Спочатку вона не піддавалася моїм залицянням, але пізніше вона все ж таки розлучилася з чоловіком. Ми з’їхалися. Стали жити ідеальним сімейним життям: ні сварок, ні з’ясування ставлення – все гладко та стабільно. Ось тільки від цієї стабільності я швидко втомився. Побут проковтнув усю романтику: я працював, заробляв непогані гроші, вона як раніше працювала офіціанткою. Я багато разів намагався поставити крапку на наших стосунках. Вона усіма способами намагалася зберегти шлюб. Вона говорила, як сильно мене любить, а мені подобалася її увага, тому я й залишався з нею. Але насправді я до неї нічого не відчував.
Зовсім нічого. Я досягав чималих успіхів у кар’єрі. Я навіть орендував кілька магазинів, а дружина пішла зі своєї роботи та стала моїм головним партнером. Вона чудово справлялася з усіма завданнями, поставленими перед нею, ще й з усіма клопотами домогосподарки поєднувала. Через кілька років я розпродав усі ділянки, і ми вирішили вкластися у подорожі. Дружина навіть почала вивчати іноземні мови. Все було б чудово, якби мої почуття до неї не охолонули. Вона набагато дурніша за мене, не працює, виглядає не особливо… Так, вона без розуму від мене, не встигаю я говорити слово, а вона вже приступає до справи. Вона дуже вірна та слухняна. Начебто я несу за неї відповідальність, адже сам її повів у чоловіка, а з іншого боку, я ніяк не можу уявити наше з нею спільне майбутнє. І що мені робити…