Фаїна з чоловіком прожили все своє життя в селищі. Побудували будинок, завели господарство, виростили сина. Потім одружився син, і у них з’явився внучок. І як це зазвичай буває, роботи в селищі не вистачало, та й перспектив ніяких не було. З кожним роком розмови про переїзд звучали все частіше. Але Фаїна сподівалася, що все так і залишиться на рівні розмов. Діти кликали батьків переїхати з ними. Але Фаїна не хотіла на старості років залишати звичний побут і переїжджати в невідомість. Але Цей день настав. Найбільше люди похилого віку переживали за онука, як йому буде на півночі . Він жив з дідом і бабусею з самого народження і було дуже важко з ним розлучатися Вони завжди залишалися на зв’язку. Найбільше дзвонив Андрюшенька, онук Фаїни. Розповідав, як пройшов день, про нових друзів, погоду, що батьки влаштувалися на роботу. Люди похилого віку раділи за дітей. А потім сталася бі да. Фаїні нез дужала. Вона готувала обід і впала, перекинувши посуд. Чоловік прибіг на цей звук.
Вона лежала, закривши о чі, а под их її було дуже ва жким. Приїхала швид ка допомога і Фаїну відвезли в лі карню. Виявилося, це був сер цев ий нап ад. Повернувшись додому, дід відразу ж подзвонив синові, в надії, що вони все кинуть і приїдуть додому. Трубку взяла невістка і повідомила, що він поїхав в тундру, на роботу. «На жаль, там немає мобільного зв’язку», – сказала вона. Але пообіцяла повідомити про хв оробу матері при першій же можл ивості. Фаїна пролежала в лі карні близько місяця. Коду її нарешті виписали, їй не стало краще. Вона ходила поникла, немов нежива. Фаїна чекала листа від синочка. Він писав майже щотижня. Написав, що зв’язку немає, але є пошта. Розповідав про красу тундри, про погоду, про життя в місті. Писав, що, на жаль, і сам не знає, коли він зможе приїхати. Фаїна зберігала ці листи на тумбочці і перечитувала їх незліченну кількість разів. З кожним днем її стан погі ршувався.
Викликаний лі кар не знаходив причини такого стану Фаїни, а госп італіз уватися хво ра відмовлялася навід різ. Через пару місяців Фаїна пом ерла. Вона лежала на своєму ліжку, притиснувши до гру дей листи сина. На пох орон приїхав онук з мамою. Тільки тоді батькові розповіли, що його син по мер. П омер в той же день, коли у матері стався сер цевий напад. Вони не хотіли повідомляти цю новину, щоб не засмучувати хво ру бабусю. Тому Андрюша з мамою і придумали цю затію з листами. Через пару днів в бабусиній тумбочці знайшли лист. На ній був напис «Для Андрюшенькиа» … Спасибі тобі, Андрюшенька, за «листи від синочка». Я завжди йому говорила, учись у сина говорити красиво. Не залишайте діда одного. Він вас з мамою любить.