Ми з братом привозимо матері гроші і продукти з міста: у всьому допомагаємо. А молодша сестра останнім у матері забирає — і виїжджає. Мені це вже набридло — я сестрі так і сказала. Але мати на мене образилася

ПОЛЕЗНОЕ

У нас велика сім’я — у мене є ще молодші брат і сестра. Однак неозброєним оком помітно, що мати найбільше любить мою молодшу сестру Іванку. Однак характер у неї дуже складний, вона такого ж чоловіка собі вибрала. Ця сімейка нікому спокою не давала, вони не змогли ужитися ні з матір’ю, ні зі старшим братом. Тому не дивно, що сестра перестала до нас приїжджати. Іванка завжди відвідувала нашу маму сама. Їй вона розповідала, що чоловік вже її дістав своїми примхами, що йому все не так, все йому не подобається. Він щось від неї вимагає постійно, а сам заробляє копійки, що Іванка не може собі навіть новий одяг купити. А Іванка всі сили дітям віддає; їх у неї двоє, тому вона така заклопотана, зовсім нічого не встигає.

Іванка це розповідає, а мати аж плаче, так їй доньку шкода. А потім проводжала Іванку назад в місто, навантажуючи всім, що було в будинку — овочами з городу, молоком, сиром, сметаною, банками з варенням і маринованими овочами. Ще й гроші їй в кишеню сунула, виділяючи суму зі своєї копійчаної пенсії. Ми з братом розуміюче ставимося до ситуації Іванки, адже яка б вона не була — але вона наша сестра. Однак вже пройшло багато років, її діти вирісли, а у неї нічого в житті не змінилося. Коли приїжджаю я або брат, то ми завжди матері гроші даємо, привозимо їй продукти з міста. Коли є якась робота — картоплю садити або сіно заготовляти — ми з братом завжди приїжджаємо допомогти.

Ми з його дружиною ще й закрутки допомагаємо мамі робити. А Іванка просто приїжджає, бідкається матері в жилетку — а потім пакує сумки, візьме гроші і назад додому їде. А таке тепер стало повторюватися кожного тижня. Знову мама все з комори і холодильника вигребе Іванці в сумку, покладе гроші в кишені і шкодує її. А їй все погано живеться. Мене вже це почало виводити з себе. Якось я вже не витримала і прямо сказала Іванці: — Раз твій чоловік такий поганий, негідний тебе, то чому ти досі з ним живеш? Діти ваші вже дорослі, нема чого в нещасливому шлюбі жити. Розведіт’ся і живи одна. А з матері досить останнє тягнути. Вона ж крім пенсії нічого не має, сидить на одній картоплі.

А тобі все віддає, навіть те, що ми їй привозимо — ковбаси, сири, рибу. Навіть гроші. Скільки це може тривати? Брат мене в цьому підтримав. Так ми Іванці лавочку прикрили. Відразу її попередили, що якщо вона хоч щось у матері візьме, то ми їй більше не сім’я. Однак вона інше вигадала. Приїжджаємо на вихідних — а сестра вже живе у матері в будинку. Каже, що пішла від чоловіка, як ми і радили. Тому вона повернулася до рідної домівки. Я шокована. Адже квартира, де вона жила з чоловіком до цього, взагалі-то наша з братом загальна власність. Наша тітка заповіла нам її на двох, коли Іванка ще не народилася. До заміжжя в тій квартирі жила я. Потім жив брат, поки він не закінчив будувати свій будинок.

Тоді вже Іванка там оселилася з чоловіком. Хоч вони всі там прописані, квартира все таки належить мені і братові. Іванка мабуть вперше вирішила нас послухати і розлучитися, а квартиру залишити дітям, тому що вони вже дорослі і з нею в селі жити не хочуть. Вона ще й згадала, що в маминій хаті є її частка, тому швиденько налаштувала матір, поки нас не було, продати будинок в селі і купити квартиру в місті. Я швидко зателефонувала брату, він приїхав як тільки зміг. Вирішили негайно діяти разом -взялі Іванку за лікті і повезли назад до родини. Але ми по дорозі докладно їй пояснили, що свою квартиру ми продамо, тоді нехай вона і її діти думають де жити далі.

До того ж попередили, щоб біля матері ми її більше не бачили. Від такої корисливою дочки більше шкоди, ніж користі. Мамин дім ми продавати не будемо, поки мама жива. Тепер, нарешті, до сестри дійшло, адже про неї ми давно нічого не чули. Однак рідня нас з братом засуджує, а мати ображається, адже ми завдали такої шкоди її улюбленої донечці. Однак я думаю, що ми дуже довго шкодували Іванку, і, нарешті, надійшли правильно; ми насправді захистили її. Маю велику надію, що з часом вона сама все зрозуміє.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *